79Інформаційна політика держави

 Законодавчі норми регулювання інформаційної політики держави в Україні встановлює ВР. Готує проекти законів Комітет ВР з питань свободи слова. Реалізує (виконує) це законодавство Держтелерадіо України.

 Основні принципи інформаційних відносин (Закон про інформацію, ст. 5):

— гарантованість права на інформацію;

— відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

— об’єктивність, вірогідність інформації;

— повнота і точність інформації;

— законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

 Напрями й способи інформаційної політики (Закон про інформацію, ст. 6):

— забезпечення доступу громадян до інформації;

— створення національних систем і мереж інформації;

— зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

— забезпечення ефективного використання інформації;

— сприяння постійному оновленню, збагаченню та та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

— створення загальної системи охорони інформації;

— сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України.

 Суб’єкти інформаційної політики (Закон про інформацію, ст. 7):

— громадяни України, інших держав, особи без громадянства;

— юридичні особи України та інших держав;

— українська держава та інші держави.

 Об’єкти інформаційних відносин (Закон про інформацію, ст. 8):

— публічно оголошена документована інформація;

— публічно оголошена недокументована інформація;

у ділянках політики, економіки, культури, а також соціальній, екологічній, міжнародній та інших (?) сферах.

 Інформаційний простір нашої держави регулюють такі законодавчі акти:

— Конституція України;

— закони України (на цей час — це десять законів);

— Цивільний, Кримінальний кодекси та Кодекс України про адміністративні правопорушення;

— Рішення Конституційного Суду України;

— декрети й постанови Кабінету Міністрів України.

 Інформаційна політика держави повинна відрізнятися в періоди стабільності й нестабільності (політичної, економічної, воєнної тощо).

На період політичної нестабільності в державі повинні вводитися відмінні закони про регулювання надходження масової інформації населенню. Такі законодавчі акти повинні бути готові й затверджені заздалегідь (можливо, з грифом секретності). На випадок нестабільності органи керування інформаційним простором держави разом з іншими органами (наприклад, службою безпеки, МВС, розвідкою) повинні забезпечити інформаційну безпеку держави.

80) Інформаційна безпека держави

Інформаційна безпека держави — це стан її захищеності, при якому спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інший деструктивний інформаційний вплив не завдає суттєвої шкоди національним інтересам. ^[1]

Виокремлюють три рівня забезпечення інформаційної безпеки:

• рівень особи (формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору);

• суспільний рівень (формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність отримання інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам);

• державний рівень (інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп’ютерним злочинам)^[3]

Однією з основних загроз інформаційній безпеці ЗУ "Про основи національної безпеки" називає "намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації". До інших загроз віднесено:

• прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

• поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

• комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

• розголошення інформації, яка становить державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави. ^[5]

В Доктрині інформаційної безпеки України, підписаній Президентом в липні 2009 р., серед всього виділено наступні загрози інформаційній безпеці країни:

• поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України;

• зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет;

• деструктивні інформаційні впливи, які спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України;

• прояви сепаратизму в засобах масової інформації, а також у мережі Інтернет, за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками.^[6]