33. Оцінювання

Загальні принципи оцінювання.

Під час опрацювання найрізноманітніших повідомлень часто застосовують методи не вимірювання, а оцінювання кількості інформації, які є порівняно простішими.

Методи оцінювання мають свою специфіку: по-перше, вони різні, тобто не мають спільної одиниці вимірювання; по-друге, завжди є відносними й наближеними[2] ; по-третє, можуть бути як суб’єктивними, так і об’єктивними. Звичайно, під час опрацювання, яке здійснює людина чи комп’ютер, бажано спиратися лише на об’єктивні методи. Це означає, що методи оцінювання повинні давати такі ж результати, як і одна з концепцій теорії інформації, але у відносному й наближеному вигляді.

Як досліджено, не існує одного-єдиного методу оцінювання кількості інформації, прийнятного одночасно для всіх її видів, а тому використовують різні методи.

Загальні принципи оцінювання полягають у тому, що:  — оцінювання в деяких випадках може бути відносним (порівнювати потрібно як мінімум дві одиниці інформації);  — порівнювати можна лише одиниці одного й того ж рівня;  — оцінювати слід такими відносними оцінками як “більше”, “менше”, “дорівнює” чи “не дорівнює”;  — в окремих випадках можливе й кількісне оцінювання інформації (в кількості літер у слові, слів у реченні, речень у повідомленні чи кількості самих повідомлень).

Оцінювання кількості незнакової інформації.

Оцінювання кількості незнакової інформації будь-якого формату здійснюють у кількості байтів, з яких складається повідомлення (нагадаємо, що вимірювання кількості інформації в незнакових повідомленнях здійснюють лише стосовно формату BMP та аналогічних йому за суттю). Таким чином, одне й те ж незнакове повідомлення залежно від обраного формату запису може мати різну оцінку кількості наявної в ньому інформації.

Крім того, незнакові повідомлення (аудіоінформацію, відеоінформацію) оцінюють за кількістю одиниць часу, яку повідомлення займає в ефірі (наприклад: 30 с, 20 хв., 1 год. 15 хв. тощо).

Оцінювання кількості знакової (вербальної) інформації.

Вербальна інформація.

Оцінювання кількості інформації в повнозначних словах можна здійснювати на основі:

а) кількості літер, з яких складається знак (слово). При цьому в друкованих ЗМІ підраховують також кількість пробілів між словами (для східних (ієрогліфічних) мов — кількість ліній, з яких складається ієрогліф).

б) визначення особливостей образу фрагмента світу, що позначає слово — знак (наприклад, при різній глибині розуміння слова комп’ютер);  — чим більша кількість деталей міститься у фрагменті світу, що його позначає певне слово, і чим важче цей фрагмент правильно розпізнати, тим в цьому слові більше інформації.

Реченнєва інформація.

Інтегральною характеристикою речення є сумарна кількість наявних у ньому слів: чим більша їх кількість, тим більшою є кількість наявної в ньому інформації. Кількість слів у простих реченнях найчастіше перебуває в межах від двох (одна змінна й один предикат при відсутності кванторів) до числа, близького десяти. Середнє значення цього числа, як відомо, становить 7±2. Як максимум, дослідники виявляли в текстах речення довжиною близько сотні слів[3] .

Оцінка кількості інтегральної реченнєвої інформації відіграє особливу роль. Як встановлено ще в 30…50-х роках нашого століття, від сумарної кількості слів у сентенції вирішальним чином залежить його складність[4] . На основі цього феномену збудовані, наприклад, усі комп’ютерні системи визначення складності тексту, що функціонують у текстових процесорах (Microsoft Word, WordPerfect та ін.).

Сюжетна інформація.

Сюжетну інформацію оцінюють, виходячи з кількості речень, які містить повідомлення. Показником, що тісно пов’язаний із кількістю сюжетної інформації, є довжина повідомлення, виміряна в кількості речень (кількість речень у повідомленні дорівнює добутку кількості наявних у ньому речень, помножену на середню довжину речення, виміряну в кількості простих).

Як відомо, існує певний зв’язок між довжиною повідомлення та рівнем кваліфікації реципієнтів, які можуть сприйняти це повідомлення.

Приклад. Існують такі обмеження на довжину повідомлень для реципієнтів певних вікових груп: для наймолодших — це повідомлення довжиною, як “Казочка про курочку рябу”, для трохи старших — як “Казка про дідову доньку та бабину доньку”, для ще старших — як “Лис Микита” Івана Франка, для ще старших — як повість “Микола Джеря” І. Нечуя-Левицького, для ще старших — як “Сонячна машина” В. Винниченка, для ще старших — як трилогія про Івана Мазепу Б. Лепкого чи роман-хроніка М. Старицького “Богдан Хмельницький” (у трьох томах). На жаль, наукові дослідження про те, якою повинна бути середня довжина повідомлень для певних вікових груп реципієнтів, нам не відомі. Ці дані ще чекають своїх першовідкривачів.

Практика застосування в ЗМІ.

У ЗМІ авторам (журналістам) повідомлення (інформацію) часто замовляють саме за показниками, описаними вище. Наприклад, підготуйте відеосюжет на N хв. чи рекламний аудіоролик на 30 с.

У друкованих ЗМІ журналістам матеріал можуть замовляти в кількості слів чи рядків. У книжкових видавництвах обсяг видань оцінюють в авторських, а також обліково-видавничих аркушах (обліково-видавничий аркуш відрізняється від авторського лише тим, що в його склад включають вихідні дані та іншу службову інформацію).