69) Сутність та концепції морального прогресу

Основними віхами історичного розвитку моралі є

o відмова від канібалізму;

o упорядкування статевих стосунків (заборона інцесту (інбридінгу), проміскуїтету – безладних статевих зносин, );

o визнання представників інших родів і племен за Повноцінних людей (крім того, різних народів і націй);

o визнання повноцінності культур усіх народів і права кожного народу на свою національну культуру, зокрема Мову

Прогрес (лат. progressus — рух уперед, успіх) моралі — процес становлення людського в людині, формування гуманістичних стосунків між людьми. У поглядах на проблему прогресу моралі окреслилися оптимістичні, песимістичні, а також індиферентні ("ні прогресу, ні регресу") концепції. Оптимістичні концепції найчастіше класифікують на дві групи. В одних мораль розглядається заздалегідь приреченою на прогрес, в інших ЇЇ розвиток ставиться в залежність від свідомості, волі, готовності людей захищати і творити добро, боротися зі злом, самовдосконалюватися. Песимізм (лат. — найгірший) — пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому. Аргументами на користь песимістичних концепцій моралі були факти, що свідчили про кризу й занепад моралі в перехідні періоди історії людства (перехід від родового ладу до рабовласницького, від первіснообщинного до феодального, від феодального до буржуазного). Песимістичні концепції буття людини мають значні об'єктивні підстави (може йтися тільки про те, чи є ці підстави достатніми), це передусім відчуження людини, яке існувало й існує дотепер. Пронизані песимізмом концепції моралі є породженням розчарування в гуманістичному спрямуванні людського розуму. Виявилося, що розвиток науки, техніки, промисловості не завжди супроводжується духовним, моральним розвитком. Індеферентні концепції ("ні прогресу, ні регресу") Вони ґрунтуються на твердженні, що якісних змін у царині моралі не відбувається ("Немає нічого нового під Сонцем"). їх прихильники визнають, що мораль окремих народів періодично зазнає то розвитку, то занепаду, та загалом залишається на тому самому рівні. Подібні процеси відбуваються й у сфері моралі окремих людей. Дехто з них досягає досить високого рівня розвитку моральної культури, проте вона йде в небуття разом зі смертю її носія. І кожна новонароджена людина змушена все починати спочатку. Об'єктивною основою концепції "ні прогресу, ні регресу" є вічність зла. Кожна конкретно-історична форма зла рано чи пізно здолається добром. Проте його місце займає нова форма зла, оскільки життя — це вічна боротьба добра і зла.

34.Поняття моральної свободи людини

Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регу­ляції ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН.

В історії філософії питання свободи трактувалося по-різ­ному. Стоїки, Спіноза, Гегель розуміли свободу як пізнану необхідність: людина повинна пізнати зовнішню необхідність як єдиний можливий варіант, тобто підкоритися необхідності, як камінь, який підкоряється силі тяжіння і завжди падає униз. Пізнання необхідності в її різноманітних проявах дрке важливе, тому що людина, яка не знає стану речей, яка перебуває у полоні ілюзій, не може вважатися вільною. Але це однобічний гносеологічний погляд на людину. У філософії марксизму (справжнього, а не перекрученого пізнішими ідео­логами) доведено, що «пізнана необхідність» зовсім не вичерпує уявлення про свободу.

Отже, вже філософська думка XIX ст. стверджує, що пізнання необхідності є лише умовою людської свободи і не вичерпує її суті, пізнання необхідно людині на практиці саме для того, щоб звільнитися від рабської залежності від речей і явищ, визначити свій особистий рух шляхом добра і зла. Свобода є здатністю людини діяти згідно зі своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнану необхідність. У повсякденній практичній діяльності люди зустрічаються не з абстрактною необхідністю як такою, а з її конкретним втіленням у вигляді реально існуючих умов. Отже, свобода не абсолютна, а відносна, тому реалізується в житті шляхом вибору конкретного плану дій.

Можна виділити деякі умови, що сприяють людині діяти з відчуттям того, що вона вільна та моральна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішній примус та заборона. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся, необхідні рефлексія, спроможність побачити всі існуючі варіанти і зупинитись лише на одному з них.

Крім того, істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири — цінності, ідеали. Уявлен­ня, цінності, ціннісні орієнтації — категорії, що складають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовження у моральній діяльності людини.

Отже, моральну свободу можна показати як діалектичну єдність моральної необхідності та суб'єктивної добровільності поведінки, як здатність людини тримати владу над своїми вчинками. Моральна необхідність, власне, є сукупністю ви­мог, які висуває моральна система до людської діяльності, але саме знання цих вимог, тобто знання моральної необхідності, не гарантує моральної діяльності. Виходячи з цього, моральна свобода — є можливістю і спроможністю людини визначати та реалізовувати свою моральну позицію, яка б забезпечувала досягнення мети. Діяльність можна кваліфікувати як мораль­ну тоді, коли вона базується на вільному виборі в колі проти­стояння добра і зла. Моральний вибір є також обов'язковою умовою реаліза­ції моральної свободи.