22) Етичні погляди мислителів Київської Русі

Українська філософська думка з′єднує в собі такі навчання, які виражають специфіку національної духовності і культури в цілому. Вже філософське знання періоду Київської Русі характеризується етично-філософсько-теологічним синкретизмом.

Етичні заповіді мають духовне, а не досвідчено-матеріальне походження, або (що одне і те ж) духовність є скелетом моральності, яка в досвіді життя як би обростає плоттю, тобто досвідом використовування.

Релігія в культурі цього періоду займає провідне місце, що зумовило її вплив на всі сфери духовного життя, у тому числі на філософське мислення і шукання. Примат духовного не тільки створює моністичну картину миру, але і наповнює духовністю моральність людини. В християнській ідеології людина звертається до етичної відповідальності, він повинен зробити свій свідомий вибір між двома силами, його життя причетне до світового універсуму, Бога, його доля стає частиною світової долі. Божественне розуміння моральності виявляється у ряді оригінальних творів: "Києво-печерському патеріке" (початок ХІІІ ст.), спадщині Феодосія Печерського, "Посланні" київського митрополита Никифора, "Повчанні" Володимира МоноМаха і ін. Всі вони неодноразово указували на божественне походження моральних норм і правил, про причетність людини до Бога, про норми християнського аскетизму, дотримання яких дозволяє людині наблизитися до Бога. Духом християнської моралі написані твори митрополита Іларіона, єпископа Кирила Туровського, митрополита Климентія Смолятіча і ін. Для етичної думки Київської Русі цілком природною є її проекція на тео-центричне сприйняття.

Разом з тим філософські переконання Київської Русі відображають в собі різноманітність етичних позицій: з одного боку, таким є християнський аскетизм, який утілює в собі духовні підстави етичної поведінки. З іншою, - етика соціального ієрархизма, яка відходить від духовної основи, роблячи певні кроки до її остаточної втрати. Це надалі привело до формування аморальності буденного існування, що не узгоджується з основними християнськими максимами.

23) Козацька мораль як культурно-історичний феномен - ?

Епоха козацтва створила багатогранну глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української національної культури. Її освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал покладено в основу не лише козацької, а й усієї української національної теми виховання. Козацтво було в кращому розумінні цих понять аристократією національного руху, високоморальною елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого і незалежного життя. Козацька мораль – шляхетне ставлення до людини; батьківська турбота про підростаюче покоління, глибока пошана до літніх і старших людей, палка і всепереможна любов до рідної землі, героїзм у захисті інтересів рідного народу, надання допомоги усім слабим, скривдженими і знедоленим, нетерпиме ставлення до зла і несправедливості в будь-якій формі, надзвичайна скромність, висока краса вчинків і миротворча місія в житті;

глибока людяність, діяльна доброта, милосердя;

жертовність як здатність поступитися власним добробутом, навіть віддати життя в ім’я перемоги добра над злом, торжества козацької правди.