- •Тема 3. Філософія і медицина Середньовіччя та епохи Відродження
- •План заняття:
- •Додаткова
- •Зміст лекції
- •1. Сєхф – це сукупність релігійно-філософських, соціально-політичних, етичних вчень, які були сформовані отцями церкви та розвинені схоластами в I-XV ст. Н.Е. В країнах Європи.
- •Проблема «доказів буття Бога».
- •Проблема універсалій
- •4. Основні представники середньовічної християнської філософії та їх погляди
- •5. Період XV-XVI ст. В історії філософії прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. Renaissance - відродження).
- •6. Розвиток медицини в епоху Середньовіччя.. Вчення к. Галенає к. Цельс про медицину
Проблема «доказів буття Бога».
«Доказами буття Бога» називаються раціональні аргументи, які приводилися на підтримку віри в існування Бога. Відмітимо, що буття Бога як істини віри не викликали сумнівів. Сперечалися про можливість і способи його підтвердження розумом.
В історії філософії особливо відомими є позиції:
а) У. Оккам (1300-1349 рр.), вважав ірраціональним само поняття Бога; стверджував, що в його існування можна лише вірити, воно не підлягає раціональному обгрунтуванню;
б) Августин Аврелій (354-430), А. Кентерберійський (1033-1109). З ідеї Бога як вищої істоти, абсолютно досконалої реальності витікає його буття, оскільки воно (буття) - складова вищої досконалості;
в) Ф. Аквінський (1224/5-1274). Відносність і обумовленість існування всього в світі передбачає буття абсолютного його початку, безумовно необхідної суті - Творця (космологічний доказ). Теологічний доказ зводиться до думки про те, що доцільність і порядок в світі свідчать про наявність його досконалого мудрого улаштовувача.
Проблема універсалій
Сутість проблеми полягає у визначенні онтологічного і гносеологічного статусу універсалій (зміст загальних понять).
Проблема обговорювалася вже в античності. Її класична постановка належить неоплатонику Порфирієві (232/33-304). У «Введенні» до «Категорій» Арістотеля ставляться питання: 1) Чи існують роди і види самостійно або лише в мисленні? 2) Якщо вони існують самостійно, то тіла це або безтілесні речі? 3) Чи володіють вони в останньому випадку окремим буттям або ж існують в тілесних речах?
Основні позиції: реалізм, номіналізм, концептуалізм.
4. Основні представники середньовічної християнської філософії та їх погляди
Таблиця 2.
Основні представники середньовічної християнської філософії та їх погляди
№ з/п |
Філософ |
Роки життя і творчості |
Назва праці |
Основні ідеї, положення філософської системи |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
1. |
Августин Аврелій |
354-430 |
«Сповідь», «Про Трійцю», «Про град Божий» |
Розвинув християнський платонізм; презентує релігійно-художній стиль філософствування; філософія Августина характеризується волюнатризмом, персоналізмом, психологізмом; формує лінійну концепцію часу; центральна тема – людська душа, яка обернена до Бога в пошуках спасіння. Основна ідея – Бог є досконалою Особистістю і Абсолютним буттям.. Бог – абсолютно простий, незмінний, поза часом и поза простором, в Божественому розумі знаходяться інтелигибельний світ, досконалі зразки, екземпляри усіх речей (крайній реалізм); Бог створив світ, в якому перемішані буття і небуття. Матерія – це майже ніщо, але вона є можливість, тому виступає як благо й субстрат для прийняття форми. Людина- єдність душі і тіл. Душа – розумна субстанція, яка керує тілом. Життя – це життя душі, виявляється в переживаннях, сумнівах. Вважає, що воля і любов цініше за розум. Розглядає час як стан душі, тому вважає, ща завжди існує теперішнє: душа пам’ятає – це теперішнє минулого, душа споглядає – це теперішнє теперішнього, душа надіється і чекає – це теперішнє майбутнього. Любов, воля, розум людини, як і все створене, першопочатково скеровані до Бога. Вір – надрозумна, віримо, щоб розуміти. Свобода – це виконання волі Бога, прояв любові до Бога. Зло - це відхилення від спрямованості до Бога, як до абсолютної мети. Вся іторія для Августина – це боротьба між прибічниками християнської церкви, які будують «град Божий» на землі, і прибічниками сатани, який організував світське життя на землі, світську земну державу («град земний»).Пропагує теократичну систему – верховенство церковнї влади над світською і світове панування космополітичної організації католицизму.
|
2. |
Фома(Томазо) Аквінський |
1224/5-1274/5 рр. н.е. |
«Сума теології», «Сума проти язичників», «Про правління государів» |
Розвиває аристотелізм (вчення Арисотеля), займає позицію життєстверджуючого оптимізму, впевнений в можливості і значимості теоретичного пізнання світу. Все існуюче – це єдність в різноманітності. Підкреслює значущість одиничного, окремего, індивідуального, особливість місця цього індивідуального в загальній будові світу. Звеличує людину, вважаючи, що саме заради неї і створений світ. Бачить різницю між філософією і релігією. Теологія – це шлях від Бога до світу, а філософія – це шлях світу до Бога. Формулює 5 доказів буття Бога. Ці докази переважно космологічного та теологічного характеру. Фома не виводить існування Бога із поняття про Бога, як це робить, наприклад, А. Кентерберійський. Щодо універсалій, то вважав, що загальні поняття існують і до речей, як зразки в розумі Бога, і в речах, як їхні сутності, і після речей (як поняття в розумі людини). В 1878 р. вчення Фоми Аквінського рішенням Папи Римського було визнано офіційною ідеологією католицизму. Основні ідеї філософії Ф. Аквінського покладені в основу філософського напрямку «томізму». В сучасній філософії томізм трансформувався в «неотомізм». |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|