6. Соціальні інститути: їх сутність, основні характеристики, різновиди та функції.

Соціальні інститути —це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично. Соціальні інститути — це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та систематизаторів соціології Г.Спенсер вперше запроваджує це поняття у соціологію і вирізняє п’ять основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації їхнього внутрішнього життя і стосунків між ними: домашні або сімейні інститути, які створюють родини, упорядковують сімейне життя, виховують дітей, готують їх до дорослого життя; • обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну

поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет; • політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), що є носіями існуючих у певному суспільстві політичних інтересів і відносин, • церковні інститути, котрі забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття; • професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Українські соціологи пропонують поділ соціальних інститутів за певними критеріями. Якщо розглядати ці інститути за критерієм цілей і сферою дії, то прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів . За критерієм способу регулювання поведінки людей вирізняють формальні та неформальні соціальні інститути. Формальні інститути засновують свою діяльність на чітких принципах (законах, указах,інструкціях). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо. Неформальні інститути не мають чіткої нормативної бази; соціальний контроль встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них належать різні культурні й соціальні фонди, об’єднання за інтересами тощо.

Функції 1. Закріплення і відтворення суспільних відносин = Забезпечення сталості й стабільності соціальної структури суспільства через закріплення систему правил і норм поведінки членів тих чи тих спільнот

2. Регулятивна Регулювання взаємовідносин між членами суспільства взагалі та окремих соціальних спільнот зокрема шляхом вироблення шаблонів поведінки

3. Інтегративна Процеси згуртування, взаємозалежності й взаємної відповідальності членів соціальних спільнот і суспільства загалом, які відбуваються під впливом інституціональних норм, правил, санкцій та систем ролей

4. Транслююча. Передавання соціального досвіду новим поколінням тих чи інших спільнот

5. Комунікативна Поширення інформації всередині того чи іншого інституту з метою управління і контролю за дотриманням норм, та поза інститутом у його взаємодії з іншими соціальними інститутами.

7. Поняття «соціальна група». Класифікація соціальних груп.

Соціальна група - відносно стійка, історично сформована сукупність людей, обєднаних на основі загальних соціально значущих ознак. Це поняття є родовим щодо понять клас, соціальна верства, колектив, нація.

У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовленно: * спільною діяльністю, * спільним просторово – часовим існуванням.

У соціальні групи люди обєднюються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії. Формуються вони з пердставників різних груп залежно від їх становища та ролі в суспільному житті. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або заміну її становища в суспільстві.

Усоціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи: малі та великі. Мала соціальна група – нечислення за складом соціальна група , учасники якої обєднані спільною діяльністю і перебувають у стійкому особистісному звязку спілкуванні.

Родовою ознакою малої групи є наявність тривалих особистих контактів, властивих напри. сімї, шкільному класу, колективу. Велика соціальна група – численна за складом група людей, обєднанних для спільної діяльності, але взамодія між ними формальніша. До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи.