7. Японська стратегія побудови інформаційного суспільства

Проаналізовано японську модель інформаційного суспільства, що спрямована на вдосконалення системи корпоративного управління за принципом ієрархічної піраміди, в основі якої лежать три принципи: оn (вдячність), gігі (відповідальність), wа (гармонія). Означені принципи виражають угоду про взаєморозуміння і взаємодопомогу вищого і нижнього рівнів управління. Ця модель використовує пріоритетний розвиток інформаційних технологій і впровадження інформаційних послуг у всі сфери життєдіяльності країни. Вищою стадією інформаційного суспільства, на думку розробника цієї моделі Й.Масуди, буде “суспільство достатку”, яке він назвав комп`ютопією.

В роботі  здійснено аналіз японських експериментальних моделей інформаційного суспільства “Тама ККІС” і “ХІ-ОВІС”, які розроблялися на основі теоретичних моделей Й.Масуди та І.Кішіди та довели свою ефективність.

У Японії Одним з найважливіших факторів досягнення успіху завжди були і дотепер є великі витрати на наукові дослідження і розробки, високий пріоритет технологій в забезпеченні становлення ІС.

Стратегічними цілями програм Японії є:

• побудова тисяч взаємопов'язаних і сумісних телекомунікаційних мереж;

• розробка інформаційних пристроїв, що сполучають можливості комп'ютера, телевізора і факсу;

• розвиток програмного забезпечення й інформаційних послуг;

• підготовка кваліфікованих кадрів, здатних працювати з цими системами.

7. Младоазійська (азійські «тигри») стратегія побудови інформаційного суспільства

«Тигри». Сьогодні регіон Східної і Південно-східної Азії є епіцентром інформаційного розвитку, а країни, які до нього входять часто називають «4 тиграми». Їх програми спрямовані на підтримку макроекономічного і політичного оточення, суворе дотримання принципів ринку. Їх успіх базується на співробітництві держави і підприємців, на втручанні держави в прийняття рішень в області великих вкладень приватного капіталу.

Младоазійська модель виступає як стратегія регіону Східної і Південно-Східної Азії – епіцентру індустріального та інформаційного розвитку, до якого належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а в останні роки наближаються Таїланд, Малайзія, В`єтнам. Ця модель – трансформована японська ідея, успіх якої у підтриманні стабільного макроекономічного і політичного середовища та співробітництві держави з приватним капіталом. Уряди приймають рішення щодо вагомих інвестицій приватного сектору в інформаційну сферу, стимулюють створення матеріальної і соціальної інфраструктури (тобто порушується фундаментальний принцип невтручання держави у ринкові відносини). Державний контроль, його форми і методи можуть бути різними, але дилема “держава – ринок” виступає як соціально-політична, а не суто економічна. Малоазійська модель характеризується як політичне і економічне співробітництво держави і приватного сектору.

В основі азійської моделі – альтернативний соціально-економічний розвиток регіону, конкуренція із Заходом, утвердження власних ціннісних орієнтацій, зв`язок між культурними традиціями (освіта, виробнича дисципліна, відданість корпорації, довіра, сімейна гармонія) і соціальними трансформаціями.

Доведено, що національні та регіональні особливості країн, які розбудовують інформаційне суспільство, впливають на специфіку його становлення і розвитку, що є важливим для подальшого дослідження цього процесу.