57. Структура колективу. Проблема лідерства.

Колектив -- організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Характерними ознаками колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Певними особливостями наділений дитячий колектив, який відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною змінюваністю складу, відсутністю життєвого досвіду об'єднаних у нього індивідів, потребою в педагогічному керівництві.

Дитячий колектив - об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

У школі діють такі типи колективів: а) навчальні - класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації - колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства - спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі вони пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливішим за своєю діяльністю є колектив класу. У ньому найтриваліші стосунки між індивідами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Між структурними одиницями загальношкільного колективу існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку, взаємовідносини індивідів) функції.

Життя та діяльність учнівського колективу вибудовуються на таких принципах:

а) єдність і цілісність. Первинні колективи й об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості;

б) постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яке його зупинення - формою його смерті. Реалізація цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення вихованців до їх розв'язання, вияву з їх боку активності, переживання радості від успішного їх виконання;

в) організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної діяльності, залучають до суспільно корисної праці, спорту, художньої самодіяльності. Завдяки цьому збагачується духовне життя колективу взагалі й кожного учня зокрема;

г) формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почуттями обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи, відповідальніше виконує свій обов'язок;

ґ) спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний колектив щороку оновлюється, внаслідок чого існує змога передавати від покоління до покоління надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділити збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.

Реалізація цих принципів у життєдіяльності колективу робить його згуртованим, цілісним, ефективним у всіх процесах внутрішньої та зовнішньої взаємодії, привабливим для учнів.

На сьогоднішній день, в час бурхливого розвитку нових економічних відносин – ринкових, постійно збільшується потреба в керівниках, менеджерах. Лідери відіграють немалу роль у житті малих і великих груп, у прийняті групових рішень, важливих для кожного її члена.

Тому проблема лідерства є сьогодні актуальною, потрібно вивчати стиль керівництва групою, його вплив на прийняття групових рішень, якості, якими повинен володіти лідер.

Великий внесок у вивчення проблеми лідерства зробив А.Петровсткий . У його працях показано історію розвитку теорій походження лідерства, визначено чотири стилі керівництва групою, функції лідера. Праця „Особистість. Діяльність. Колектив.” є однією з найкращих у цьому плані, навіть не дивлячись на те, що писалася у період „холодної війни” і містить ряд ідеологізмів.

Б.Паригін у своїй праці „Основи соціально-психологічної теорії” найкраще дає визначення поняттю лідерства у вітчизняній психологічній школі, виділяє типи лідерів враховуючи три ознаки: зміст діяльності, стиль керівництва групою і характер діяльності лідера.

На особливості сприймання лідера в учнівській групі та зв’язок лідерства з успішністю звернув увагу Н.Обозов у світі „Психології міжособистісних відносин”. Р.Крічевській, Є.Дубовська, автори „Психології малої групи”, проводили дослідження в спортивних групах виявленню норм – якостей, якими повинен володіти лідер (як інструментальний так і емоційний лідер).

Т.Бендас займається дослідженням особливостей сприймання жінки-лідера у групі і порівнянням її з чоловіком-лідером. Д.Кайдалов і Е.Суіменко розробили кілька підходів до типології методів і стилів керівництва групою і опублікували їх у книзі „Психологія єдиноначалля і колегіальності”.

Об’єкт дослідження – міжособистісні відносини в групі.

Предмет дослідження – сприймання лідера групою та особливості цього сприймання.

Мета дослідження – виявити вплив лідера на групове життя, визначити якості, які групи приписує своєму лідеру (емоційному і діловому), порівняти їх.

Методи дослідження – спостереження, соціометрія, анкет0ування.

Гіпотеза дослідження – емоційним лідером стає той член групи, який має найкращі моральні якості.

Завданням дослідження є: узагальнити матеріал в галузі соціальної психології стосовно проблеми лідерства, визначити поняття лідерства і типи лідерів. Вплив стилю керівництва групою на прийняття групових рішень, дослідити взаємозв’язок між лідерством і моральними якостями особистості.

Б. Паригін виділяє такі степені диференціації лідерства:

1) За змістом діяльності: а) лідер-натхненник, який пропонує програму поведінки; б) лідер-виконавець, організатор вже заданої програми; в) лідер, який є одночасно як натхненником, так і організатором.

2) За стилем керівництва: а) авторитарний; б) демократичний; в) лідер, який втілює в собі елементи того й іншого стилів.

3) За характером діяльності: а) універсальний, тобто той, що постійно проявляє свої якості лідера; б) ситуативний, тобто той, що проявляє якості лідера в певній, спеціалізованій ситуації.

Це в свою чергу дозволяє гіпотетично припустити існування слідуючи типів лідерів:

1. лідер-натхненник (програміст) – авторитарний – універсальний;

2. лідер-програміст – авторитарний – ситуативний;

3. лідер-програміст – демократичний – універсальний;

4. лідер-програміст – демократичний – ситуативний;

5. лідер-організатор (виконавець) – авторитарний – універсальний;

6. лідер-організатор авторитарний – ситуативний;

7. лідер-організатор – демократичний – універсальний;

8. лідер-програміст – демократичний – ситуативний .