30 Сутність процесу виховання

Виховання – це головний компонент педагогічного процесу, надзвичайно складне соціальне явище, спрямоване на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина України на основі відродження традицій національної свідомості й самосвідомості, інтелектуального, професійного, морального, правового, фізичного, екологічного розвитку. За словами французького філософа К. Гельвеція, виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками.

На думку французьких письменників Е. Ренана й А. Сент-Екзюпері, питання виховання для сучасних суспільств – це питання життя і смерті, від якого залежить майбутнє, виховання має пріоритет над освітою, створює людину. В педагогічній науці немає чіткого однозначного визначення категорії «процес виховання» чи «виховний процес». Вихідними поняттями є «процес» і «виховання». «Процес» – це зміна стану системи виховання як цілісного педагогічного явища, послідовне й поступове просування вперед для досягнення цілей виховання, розвитку і навчання, гармонійного формування і розвитку особистості українського громадянина.

«Виховання – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох обєктивних і субєктивних факторів».

Автори ряду навчальних посібників наприклад, «Педагогіка: теорія та історія», «Педагогіка», «Теорія і методика виховання» уникають використання педагогічного поняття «процес виховання» і, відповідно, не дають його характеристики або використовують побіжно і без обгрунтування. Також немає чіткості стосовно педагогічних термінів «процес виховання» і «виховні заходи». «Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості»; процес виховання не можна звести до самих лише виховних заходів. Система виховних заходів – це конкретна методика виховної роботи, а не виховний процес.

У навчальному посібнику «Педагогічні технології» дається докладна характеристика процесу виховання та її структурних компонентів. Але в той же час відсутнє наукове визначення цієї педагогічної категорії.

Досить повне і обгрунтоване визначення процесу виховання дає С. У. Гончаренко: «Процес виховання – цілісний процес, у якому органічно поєднані змістова і процесуальна сторони. Змістова сторона процесу виховання характеризує сукупність виховних цілей. Процесуальна – характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя і учня, що включає організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів, спрямованої на реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду самовдосконалення учнів».

На думку Б. А. Битинаса, процес виховання являє собою взаємоповязану ланку виховних ситуацій, що розвиваються виховні справи. Виховна ситуація – це частина виховного процесу, що перебуває між двома корекціями. Як «відрізок» виховного процесу вона містить всі структурні компоненти цілісного процесу. Основа ситуації – це виховна дія, спрямована на вирішення певного виховного завдання.

З такого погляду процес виховання є саморозвиваючою системою, в якій розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, його взаємодія з вихованцями; розвивається цілісний обєкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніж сукупність складових. Так долається однобічність відокремлених підходів до розуміння виховання – психологічного, соціально-психологічного, соціологічного, технологічного; теорія виховання набуває власний обєкт дослідження.

Сучасну характеристику виховного процесу дає І. П. Підласий: «Процес виховання – це процес формування, розвитку особистості, який включає як цілеспрямований зовнішній вплив, так і самовиховання особистості».

Отже, процес виховання – це динамічне складне педагогічне явище, яке відбувається на основі цілеспрямованого й організованого впливу вихователів, соціального середовища на розум, почуття, волю вихованця з метою формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.

Специфічним для процесу виховання є:

– цілеспрямованість;

– двосторонність;

– неперервність і тривалість;

– багатогранність завдань і різноманітність змісту;

– залежність від специфіки професійних завдань і необхідності формування громадянина України;

– багатство форм, методів і засобів виховного впливу;

– поступове виявлення результатів виховних впливів;

– самокерованість.