37. Освітні зміни, реформи та інновації: характеристика в контексті стратегії і тактики освітньої політики.

Засновник теорії освітніх змін М. Хуган х-є освітні зміни як процес зростання та розвитку школи як організації, що навчається.

Освітні зміни – це процес здійснення нововведень в організації, яка насамперед змінює поведінку,структуру, поведінку, цілі. Це умисні специфічні зміни, які будуть ефективнішими у досягненні цілей системи.

Зміна - це природний і постійний процес. Інновація і реформа - це процеси запла­новані та керовані. Інновація - спроба ініціювати перетворення на мікрорівні, а реформа відбувається на макрорівні. Мета інно­вації - поліпшення певних аспектів виховання та освіти. Рефор­ма - це політичний процес, який має охоплювати всю систему освіти і впливати на владні відносини.

Оскільки ОП невідривно пов*язана із суспільними змінами, то логічно, що її домінантними поняттями, якими вона оперує, стають – зміни, реформи та інновації. За Дюркгеймом «провідна функція освіти – це трансляція цінностей кульути, що панує». Освітня політика ж – це сфера взаємовідносин індивідів різних соціальних груп задля реалізації своїх потреб та інтересів. Отже, ОП покликана реагувати на суспільні потреби, а отже і зміни, таким чином, щоб задовольнити суспільні запити, а освітні зміни, реформи та інновації саме і є тим інструментом впливу, способом їх реалізації.

Існує також опис різних підходів до освітніх змін. Наприклад, Гаус називає такі підходи ОЗ:

технологічний підхід - наголошує на важливості раціональ­ного мислення та емпіричних досліджень;

політичний підхід — наголошує на боротьбі за владу та не­минучості конфлікту;

культурний підхід - зосереджується на соціальному контек­сті, в який втручаються інновації.

Згадані вище стратегії, або підходи, фокусуються на трьох основних аспектах соціального життя: 1) політична влада; 2) нау­ковий раціоналізм; 3) культурні норми і цінності.

38. Джерела та стадії освітніх змін

Що б не думали про зміни в системі освіти, незаперечним є сам факт — школи змінились. Якщо подивитись на школи через призму історії, то бачимо, що зміни відбулись майже у всьому: у навчальних програмах, зовнішньому вигляді, викладацьких методологіях, навіть у процедурному плані формувати шкільну політику. Джерела змін можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Внутрішні зміни часто роз­глядають як «природні» або «органічні», як при зростанні дитини - можна це усвідомлювати, не спостерігаючи щодня. Набагато складніше асимілювати зовнішню зміну: навіть коли вона спрямована на краще, іноді нав’язується ззовні. Тому нерідко існує опір зовнішнім змінам.

Стадії змін:

Ініціюванння; (період, в який приймається рішення, складання планів, підготовка)

Імплементація; (апробують інновації, розв*язують проблему, що виникла, обмін досвідом)

Інституалізація (вирішують основну дилему – чи приймати зміни)

За Фуланом існує і четверта стадія – стадія результатів.

39.Освітні інновації, їх класифікація

Існує декілька основних сенсів у розумінні термінів “інновація” та “інновація в освіті”. Перший і найосновніший: інновація як якісна зміна, оновлення суттєвих елементів системи та становлення нової системи, яка має інші ціннісні і цільові орієнтири. Щодо інновації в освіті мається на увазі зміна цілей освіти, його результатів (зміст освіти) та вслід за цим – зміна способів їх досягнення (інша система організації навчального процесу, інші позиції вчителя і того, хто вчиться, форми та характер їх взаємодії, інша система освіти і підготовки педагогічних кадрів). Іншими словами, система набуває принципово нових властивостей або призначення. У цьому сенсі зміни можуть ініціюватися і керівництвом сфери освіти й окремої освітньої установи, і самим вчителем. Повинен зберігатися основний критерій інноваційності – зміна цілей, тобто змісту освіти (його результатів), як основних складових діяльності педагога і того, хто вчиться.

Принциповим є також і те, що зміни повинні здійснюватися саме в діяльності та мисленні учасників освітньою процесу. Якщо цього не відбудеться, то будь-які, навіть найцікавіші, інноваційні концепції і програми залишаться лише на папері та не будуть реалізовані.

Інновація може розумітися і як інноваційна діяльність, як процес, спрямований на досягнення певних результатів. При цьому особливу роль відіграє вище керівництво, яке за допомогою своїх управлінських дій запускає процес інновації.

Інновація також може розглядатися як зміни, спрямовані на постійне покращання існуючої системи (наприклад, утворення, навчання) і доведення її до технологічно організованого процесу досягнення необхідних результатів.

Інновація спочатку завжди здійснюється як формулювання проблем, що повинні бути вирішені з її допомогою. Це завжди пошук способів досягнення бажаних результатів. Лише на завершальних етапах інновація стає технологічно організованим процесом та переходить у режим функціонування.

Класичним прикладом класифікації інновацій вважається типологія,

розроблена і описана Пригожиним А.І. Вона вважається найбільш

повною. Для систематизації нововведень дослідник визначає: 1) тип

нововведення; 2) механізм здійснення інноваційного процесу; 3) особливості

інноваційного процесу. За типом інновації поділяються на матеріальнотехнічні й соціальні, що в свою чергу, включають відповідні види інновацій.

В структуру матеріально-технічних інновацій входять техніка, технології, виробничі матеріали. Відповідно, до соціальних інновацій входять: економічні, організаційно-управлінські, соціально-управлінські, правові, педагогічні. Наступною суттєвою характеристикою інновацій, на думку автора, є їх комплексність.

Ще однією класифікаційною ознакою є визначення інновацій за їх спрямованістю:

1) як продуктних (або предметних);

2) забезпечуючих. Вони мають місце серед матеріально-технічних інновацій.

Перші (продуктні) передбачають отримання нового продукту, а другі –

забезпечують технологічність процесу. Ще одна ознака, що названа А.І.

Пригожиним «інноваційним потенціалом». Дослідник визначає інноваційний

потенціал як рівень новизни інновації. Звідси, вони визначаються як:

1)радикальні або базові (принципово нове);

2)комбінаторні (різне сполучення конструктивного поєднання компонентів)

3) модифіковані (покращення, доповнення базових систем, конструкцій, форм тощо).

Наступна класифікаційна ознака – наступність, в основі якої лежить принцип

«відношення нововведення до свого попередника» це нововведення:

1) що заміщає (тобто нововведення, що вводиться на заміну старому аналогу);

2) що відміняє (відмова від попередніх розробок);

3) зворотні (такі, що використовуються повторно у зв’язку з неспроможністю введеної інновації);

4) що відкривають (абсолютно нові, що не мають аналогів);

5) ретронововведення (відтворюють в сучасній інтерпретації морально застарілі

інновації, що на новому етапі розвитку здатні поліпшити процес чи продукт).

Далі А.І. Пригожин визначає інновації за обсягом. У зв’язку з чим він визначає: 1) точечні;2) системні; 3) стратегічні нововведення.

Якщо перші два параметри відповідають характеристиці обсягу, то параметр «стратегічні

нововведення», скоріше вказує на: а) масштаб впливу нововведення; б) планомірність його введення, що будується на відповідних прогнозах. За діапазоном реалізації інновації визначаються автором як одиничні (впроваджуються в одному місці, вирішуючи окрему проблему), так і дифузні, що впроваджуються в достатньо широких масштабах.

Якщо інновації стосуються освіти як системи (освітні інновації), то

зміни відбуваються в ній як в системі, до якої входять сфери: організаційно-

управлінська (економічна, педагогічна, медична, соціальна), педагогічний

процес (взаємодія педагогів і суб’єктів освітнього процесу під час

організованого педагогічного процесу й повсякденності). Важливим для цих

сфер у процесі впровадження інновації виявляються їх якісні характеристики,

а саме, яку ідею втілюють інновації, на який результат вони виходять, яких

коректив вони потребують. Звісно, за умов, що важливим є неформальне

введення інновації.