39.Банківське регулювання в Україні: поняття й форми.

Банківське регулювання - одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Зміст поняття "банківське регулювання" включає в себе більш вузьке за змістом поняття "банківський нагляд".

Головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Цілями банківського регулювання є:

- забезпечення дотримання державних, суспільних та приватних інтересів у процесі підприємницької діяльності кредитних організацій;

- забезпечення безперервного грошового обігу, ефективності платежів та міжбанківських розрахунків між суб’єктами економічного обороту, безперебійного функціонування платіжно-розрахункової системи у межах банківської системи1.

Банківське регулювання в Україні здійснюється Національним банком України, адже саме цей державний орган наділений спеціальною компетенцією у сфері управління банківською системою. Законодавство визначає форми банківського регулювання. Відповідно до ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) установлення обов’язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3) установлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення відсоткової політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентські відносини;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорт та експорт капіталу.

40.Підстави та порядок проведення позапланових податкових перевірок.

Податкова перевірка як форма податкового контролю — це діяльність податкових та інших контролюючих органів у межах визначеної компетенції з метою встановлення правильності обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Залежно від видів податкового контролю зміст її охоплює, по-перше, дослідження документів податкового обліку і звітності, в яких відображаються результати фінансово-господарської діяльності платників податків протягом звітного періоду, а по-друге, обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, що не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності принаймні однієї з таких обставин:

• а) за результатами зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення норм законодавства;

• б) платником податків не подано в установлений термін документи обов'язкової звітності;

• в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;

• г) у встановленому порядку подано скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;