В разі зазначеного “самофінансування” заходів безпеки особи, яка Їх потребує, повинен укладатися відповідний договір, істотними умовами якого, на нашу думку, можуть бути такі:

- перелік заходів забезпечення безпеки, способи та умови Їх реалізації (предмет договору);

- права та обов'язки сторін (в тому числі правила користування майном та документами, виданими а метою забезпечення безпеки);

- розрахунки та порядок оплати;

- відповідальність сторін;

- умови, за яких договір може бути достроково розірваним або припиняє дію.

Подібний договір (але без передбачення розрахунків) може укладатися і в інших випадках за ініціативою органу, який здійснює заходи безпеки, або особи, яка береться під захист.

Щодо відповідальності сторін слід зазначити, що згідно зі статтею 25 Закону розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про ці заходи, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки. — кримінальну відповідальність.

Наведена норма створює колізію з іншими актами законодавства, а оскільки реальність відповідальності в цьому випадку е гарантією дотримання інтересів осіб, взятих під захист, про це слід сказати окремо.

Відповідно до пункту 4.31 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю України, затвердженого наказом Держкомітету України з питань державних секретів від 31 липня 1995 р. № 47, відомості про осіб, які приймають участь в кримінальному судочинстві, становлять державну таємницю.

Як випливає із статті 67 Кримінального кодексу України, розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі, тягне відповідальність за частиною першою названої статті, а якщо це діяння спричинило тяжкі наслідки — за частиною другою. Відповідно, втрата документів, що містять державну таємницю, а так само предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановлених правил поводження із зазначеними документами або предметами, тягне відповідальність за частиною першою статті 68 КК України, а якщо це діяння спричинило тяжкі наслідки — за частиною другою. Таким чином, розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про ці заходи, або особами, які їх здійснюють, не може тягнути за собою дисциплінарної відповідальності, а тільки кримінальну.

Подібні перерахованим вище заходи безпеки та майже аналогічний порядок їх застосування передбачені для працівників правоохоронних органів — органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби” рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, а також працівників суду і працівників.

Антимонопольного комітету України, які беруть безпосередню участь у:

- розгляді судових справ у всіх інстанціях;

- провадженні та розслідуванні кримінальних справ та cправ про адміністративні правопорушення;

- оперативно-розшуковій діяльності;

- охороні громадського порядку і громадської безпеки;

- виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;

- контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарі та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

- нагляді та контролі за виконанням законів, а так само їх близьких родичів — батьків, дружини (чоловіка), дітей, рідних братів і сестер, діда, баби, онуків, — посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав.

Перелік заходів безпеки в даному випадку дещо відрізняється від тих, що застосовуються щодо учасників кримінального судочинства. Так, природно, не передбачається застосування заходів безпеки, які за своїм характером можуть застосовуватися тільки щодо учасників кримінального судочинства. Водночас можуть застосовуватися такі заходи, як видача вогнепальної зброї, встановлення телефону за місцем проживання, направлення на навчання.

Майже через чотири роки після прийняття Законів України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" і “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” було нарешті вжито певних заходів до створення спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки зазначених вище осіб; 23 липня 1997 p. міністр внутрішніх справ підписав наказ № 467 “Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів”.

Проте станом на кінець 1998 p. лише близько 200 осіб було взято під державний захист, і тільки окремим із них видано спеціальні засоби індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку, забезпечено конфіденційність відомостей. Тільки одна особа була переселена в інше місце проживання.

***

Захист життя громадян в багатьох випадках пов'язаний а необхідністю ризикувати життям і здоров'ям працівників правоохоронних органів. Для зменшення цього ризику вони наділені відповідними правами, зокрема, правом застосовувати силу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Але незважаючи на це діяльність з охорони громадського порядку залишається небезпечною. Лише за п'ять перших років після набуття Україною незалежності загинуло 159 і одержало поранення 1842 працівника міліції. У 1997 p. під час виконання службових обов'язків загинуло 55 працівників міліції.

У зв'язку з цим виникає питання про баланс інтересів людини і державних інтересів при вирішення питань щодо застосування сили.

Відповідно до статей 12—151 Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 p.. застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження вони можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції.

Заборонено застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або а вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.

Заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, працівники міліції мають право застосовувати для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на них обов'язків.

Наручники, гумові кийки, електрошокові пристрої, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для примусової зупинки транспорту, інші спеціальні засоби, вичерпний перелік яких встановлено Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР, затвердженими постановою Кабінету Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 p. № 49 (з наступними змінами), а також службових собак працівники міліції вправі використовувати тільки у випадках, прямо передбачених Законом, а саме:

1) для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу Їх життю або здоров'ю;

2) для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку;

3) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;

4) для затримання і доставки в міліцію або інше службове Приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені особи чинять опір працівникам міліції або Якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

5) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть привести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров'я людей;

6) для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю;

7) для звільнення заложників.

Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР, з метою звести до мінімуму можливість завдання шкоди здоров'ю громадян, у тому числі правопорушників, забороняють, зокрема, наносити удари гумовим кийком по голові, шиї, ключичній області, животу, статевим органам, стріляти патронами з гумовою кулею на відстані ближче 40 метрів від людини і по будь-яким частинам тіла, крім нижньої частини ніг, використовувати собак, які не пройшли відповідного курсу дресирування, тощо.