Семінар

на тему :»Державні заходи щодо захисту життя людини.»

Виконала:

студентка групи КМ -22

Сіщук Надія

Право на необхідну оборону є правом лише для громадян. Щодо службових осіб правоохоронних органів, у першу чергу працівників міліції, то оборона, захист інших громадян є їхнім прямим обов'язком.

Згідно зі статтями 2, 10 Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 p. першим із завдань міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист Їх прав і свобод, законних інтересів. Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місця знаходження і часу, у разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою або повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких подій, зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень. рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують тощо.

Преамбулою до Закону України “Про Національну гвардію України” від 4 листопада 1991 p. передбачено, зокрема, що цей державний озброєний орган покликаний захищати життя та особисту гідність громадян. Їх конституційні права і свободи від злочинних посягань.

Відповідно до Закону України “Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р., у межах своєї компетенції Служба безпеки зобов'язана забезпечувати захист особистої безпеки громадян.

Подібні обов'язки мають і деякі інші державні органи.

Право людини на захист від протиправного посягання не повинно, на наш погляд, обмежуватися лише наданням їй права на необхідну оборону. Законодавство України має передбачати й інші можливості запобігання посяганням на життя та його захисту.

Наприклад, останнім часом непоодинокими є випадки, коли політикам, особам, які ведуть активну громадську діяльність, підприємцям, членам їхніх сімей, іншим громадянам представники злочинного світу погрожують убивством, викраденням тощо і через деякий час ці погрози реалізовують у цілковитій впевненості, що правоохоронні органи не в змозі будуть дійти істини, встановити виконавців та замовників таких злочинних дій. Через заляканість, розгубленість чи З інших причин потерпілі своєчасно не звертаються до правоохоронних органів.

Ми пропонуємо створити, наприклад, при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини спеціальний центр, до якого кожна особа мала б змогу направити поштою, телеграфом, факсом, телефоном тощо для зберігання протягом певного терміну (50 чи більше років) свою заяву, інші документи, звуко-, відеозаписи, а також речові докази, на підставі яких слідчі органи, в разі зникнення особи безвісти або ЇЇ раптової смерті чи передсмертного стану, який настав у результаті злочинного посягання, мали б змогу встановити певні факти із її життя та вийти на слід злочинців.

Наявність такого центру не тільки б дала змогу більш ефективно розкривати заздалегідь обмірковані злочини проти життя і здоров'я особи та розшукувати зниклих. Саме його існування і діяльність вже були б великим стримуючим факторок для осіб, що виношують злочинний намір, і врятувало б життя багатьох людей.

Адреса, телефон, факс зазначеного центру повинні щоденно друкуватися в газетах, періодично оприлюднюватися через інші засоби масової інформації. Закон повинен гарантувати сувору конфіденційність та чіткий механізм отримання, зберігання і використання зазначених документів і предметів, встановити чіткий перелік державних органів, які мають право тимчасово, з метою проведення попереднього та судового розслідування, отримувати їх копії, а в необхідних випадках оригінали.

Є сенс і в тому, щоб по українських телеканалах постійно йшли передачі про розшук злочинців та зниклих безвісті, подібні відомій Передачі ”Розшукується В Америці”, завдяки якій у Сполучених Штатах затримало чимало дійсних та потенційних “чикатіл” та “онопріенків”, розшукано сотні вкрадених та загублених дітей (в Україні, до речі, на сьогодні визнанi безвісті зниклими і не розшукані понад 4 тис. осіб). У людних місцях мають бути встановлені дошки з повідомленнями про людей, передусім дітей, які безвісті зникли.

Потрібні кошти й па розвиток служби психологічної допомоги особам, схильним до суїциду, і на те, щоб інформація про наявні силі І засоби такої служби систематично доводилась до відома населення. У зв'язку з тим, що за даними спеціалістів, рівень самогубств серед жителів села у 1,5—2 рази більше, ніж серед міських жителів (а в Києві, скажімо, рівень самогубств не перевищує рівня, характерного для таких благополучних країн, як Франція чи Англія), постає питання про розвиток служби психологічної допомоги, телефонів довіри у сільській місцевості. Мають право на відповідне бюджетне фінансування розробка та запровадження нових методів допомоги особам, схильним до суїциду.

Проблема ця надзвичайно важлива. Доречно нагадати: у 1981 р. в Україні фіксувалось близько 10 тис. випадків самогубства та замахів на самогубство (або 20 таких випадків на 100 тисяч населення, що приблизно відповідало Й світовій статистиці). У 1996 р., за офіційною інформацією Держкомстату України про кількість померлих від самогубств та самопошкоджень, таких випадків стало в 1,5 рази більше.

Настав час для запровадження в Україні Принципів ефективного попередження і розслідування незаконних, свавільних і сумарних страт, рекомендованих Резолюцією 1989/65 Економічної і Соціальної Ради ООН від 24 травня 1989 р. Зокрема, повинні бути забезпечені суворий контроль за всіма службовими особами, в обов'язки яких входить затримання, арешт, утримання під вартою і в місцях позбавлення волі, а також за службовими особами, які мають повноваження щодо застосування сили і вогнепальної зброї, передбачені обмеження на видання наказів про застосування зброї, запроваджені регулярні інспекції в місцях позбавлення волі, забезпечена гласність розслідування фактів незаконних, свавільних і сумарних страт тощо.

З урахуванням відомих історії прикладів фізичного знищення політичних опонентів, що здійснювалося руками працівників ЧК-ГПУ-НКВД-МДБ-КДБ, треба було б передбачити у відповідних законах. У країни прямі й недвозначні заборони щодо залучення працівників спеціальних та інших правоохоронних органів до участі у вбивствах, якими 6 цілями ці вбивства не обумовлювались. Подібні приклади існують Б законодавстві інших країн. Скажімо, після оприлюднення в США фактів того, як представники ЦРУ приймали участь у скиненні президента Чилі Сальвадора Альенде і не раз робили замахи на життя Фіделя Кастро, під час президентства Рональна Рейгана була прийнята резолюція № 12333, відповідно до якої жодна особа, яка працює в урядових органах Сполучених Штатів Америки або виконує їх завдання, не може ані задумувати вбивство, ані брати участь у ньому.

Кримінальним законодавством України має бути передбачена відповідальність за зрадництво працівника правоохоронного органу, тобто виконання ним певних дій або утримання від них в інтересах організованих груп злочинців або інших осіб, які вчинюють злочин або готуються до його вчинення.

***

Особливої актуальності питання, пов'язані із забезпеченням права людини на життя та її безпеки взагалі, набувають для осіб, які беруть участь у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді кримінальних справ.

Ці питання врегульовані Законом України “Про забезпечення безпеки осіб. які беруть участь у кримінальному судочинстві”. Даний Закон передбачає досить ефективні заходи безпеки громадян, але, на жаль, механізм запровадження його положень, який повинен бути розроблений у підзаконних актах, є недосконалим, про що мова піде нижче.