3.2 Вплив радикальної політичної модернізації на поширення шокових методів

Переважна більшість досліджень вказують на те, що шок та викликані ним інституційні зміни політичного життя в значній мірі залежить від швидкості модернізаційних процесів у суспільній сфері. Саме тому, у науковому співтоваристві сформувався напрям, який розглядає присутність шоку в політичному житті, як неминучий та неусувний елемент трансформаційного процесу в ході радикальної модернізації усіх сфер суспільного життя. Представники цього напряму відстоюють думку, що швидкоплинні зміни, які викликають реакцію шоку, являються прямим наслідком модернізаційних перетворень у різних країнах світу. Цим пояснюється схожість реакції на радикальні політичні експерименти в різних суспільствах.

Під дією модернізаційних процесів нові запозичені установки мають ізольований характер. Проте, з часом цілісній культурі певного суспільства, що модернізується, формується новий самостійний рівень, який починає активно впливати на характер взаємовідносин в рамках даного суспільства. Цей самостійний рівень відрізняється в своїх якісних характеристиках від початкової, базової культури традиційного суспільства. У міру розгортання процесів модернізації цей новий рівень культурного нашарування розростається, стає все більш самостійним, починає демонструвати регулятивні функції культури. Він здатен сильно впливати на поведінку окремого індивіда і суспільства в цілому. Значним джерелом шоку в суспільстві виступає зіткнення двох рівнів культури: традиційного та модернізованого. Поступово традиційний рівень зменшується під впливом модернізаційних процесів, розмивається під натиском нового культурного шару. В свою чергу традиційний рівень повністю не зникає, а витискується на підсвідомий рівень оцінок і уявлень індивідів. Це і стає потенційною загрозою, яка може викликати розгортання дезорганізаційних процесів в межах усієї суспільної системи [29, c. 125]. Тобто ми можемо говорити про свідомість і підсвідомість культури. Проявлений вербалізований рівень культури, очевидно не вичерпує суті особистості – за ним ховається інший, утаємничений вимір культури. Ця подвійність культурної свідомості об’єктивна і на певному етапі розвитку суспільства неусувна. Вона є породженням незавершеного процесу модернізації. Нова модернізована свідомість формується поступово. Попередня культурна система не зникає, а витискується із сфери рефлексії і залишається у сфері звичаїв, традиційних рефлексів, що стає потенційною небезпекою до загострення протиріч між різними рівнями культури, яке може призвести до поширення шокового стану в суспільстві. Суспільство, яке модернізується, гетерогенне – в ньому репрезентовані як високомодернізовані групи суспільства, так і пронизані традиційними засадами. Таке культурне поєднання породжує додаткові джерела шоку, що можуть принести для суспільної єдності загрозливі наслідки. Відомий російський соціолог Олег Яницький визначає шок як систематичну взаємодію суспільства із загрозами та небезпеками, що спричинені процесом модернізації. Шок, на відміну від небезпек минулих епох, є наслідком загрожуючої сили модернізації, що породжує почуття невпевненості та страху.

В рамках сучасних досліджень поступово починають говорити про процес зародження та розвитку шокових проявів у політиці. Так, М. Меркхофер визначає чотири етапи, протягом яких формується шок в ході процесу радикальної модернізації:

1. джерело шоку (подразнююча небезпека);

2. момент прояву небезпеки;

3. ефекти та результати прояву небезпеки;

4. оцінювання наслідків.

Виникненню соціальних (у тому числі політичних) небезпек передують два етапи: 1) вирішення про створення потенційно небезпечного об’єкту, який може стати джерелом шоку; 2) усвідомлення цієї небезпеки як носія шоку.

Одним із найбільш загрозливих та руйнівних наслідків від шоку радикальної і стрімкої модернізації стає нездатність традиційної культури безконфліктно інтегруватися в нову модернізаційну реальність. Це призводить до виникнення явища культурного шоку, який за своїми властивостями та можливостями може використовуватися в політичних цілях для поглибленого трансформування суспільно-політичного життя. Культурний шок – вплив, який чужа культура здійснює на непідготовленого індивіда [22]. На думку Тофлера, феномен культурного шоку пояснює замішаність, фрустрацію та дезорганізацію американців, коли вони мають справу з іншими суспільствами. Він викликає зрив у спілкуванні (політичному дискурсі), невірне тлумачення реальності і нездатність впоратися з хвилею нових фактів. На думку психолога Свена Лундштедта, культурний шок це форма особистої слабкої адаптації, яка являється реакцією на тимчасову невдачу спроби адаптуватися до нового оточення і людей [48, c. 377].

Культурний шок також проявляється в умовах накладання нової культури на стару. Ми можемо уявити, який шок відчувають індивіди у тих суспільствах, де здійснюється політична модернізація, яка приносить нову політичну культуру та нові принципи взаємозв’язків в рамках політичної системи. Так письменник Кліфтон Фадіманн, розповідаючи про свій переїзд в Лос-Анджелес, стверджував, що незабаром після переїзду на нове місце, на нього звалилася велика кількість дивних хвороб, фізичних та духовних. Але, вже через півроку симптоми дивних хвороб зникли. Після консультацій з неврологом, його захворювання констатували як культурний шок [48, c. 106]. Цей приклад демонструє, як болісно впливають на індивіда зміни оточуючого середовища. Переселення людини і виривання із звичних умов існування призводить до важкої психологічної пристосованості. Аналогічні процеси відбуваються і у політичній сфері сучасних держав, коли в суспільстві відбуваються радикальні соціально-політичні експерименти.

Останнім часом все частіше починають говорити про намагання певних осіб приховати штучні джерела шоку за спонтанними, шляхом впливу та зміни кліматичних умов функціонування Землі. Це призвели до того, що швидкими темпами почали створюватися та функціонувати різноманітні інституційні утворення, які покликані скеровувати природні явища в потрібному, для певного кола осіб, напрямку. Реальна можливість використовувати погоду в корисливих цілях політичної інженерії – це одна з поворотних точок в історії людства. Серед провідних програм з управління погодою в політичних, військових та економічних цілях варто виокремити американський геофізичний проект HAARP. Ця програма призначена для внесення модифікації та змін в іоносферу Землі, впливу на психіку людей та клімат всієї планети. HAARP може пригнічувати волю людей, змінювати їх емоції та відчуття, викликати масову паніку. Сьогодні ця програма повністю функціонує і може штучно викликати стихійні лиха (повені, посуху, землетруси, урагани), з метою використання моменту суспільної травми та шоку від стихійних лих в політичних, економічних та військових цілях. Програма HAARP здатна відключати систему електропередач цілих регіонів, паралізуючи життя цілих держав. Тому, можна стверджувати, що таке штучне маніпулювання природними лихами та катастрофами стає ключовим джерелом поширення доктрини шоку в різних куточках планети.

Засоби такого контролю та впливу на клімат планети отримали назву геофізичної або кліматичної зброї. З її допомогою можна вражати значні маси населення і маскувати такий вплив під природні стихійні лиха. Це призводить до того, що можливості використання кліматичних умов стають потужною зброєю масового знищення, яка розглядається як заміна ядерній зброї.

В науковій фантастиці, в новелі «Людина і погода», Теодор Л. Томас зображує світ в якому центральний політичний інститут являється інститутом погоди. В цьому інституті представники різних націй виробляють політику погоди і керують масами простих людей, використовуючи шок від природних катаклізмів: шторм – тут, посуха – там, що дозволяє підтримувати значимість та здійсненність їх політичних указів. Сьогодні ми знаходимося лише на початку шляху такого керування погодою в політичних цілях. Але не має сумніву в тому, що пройшли дні, коли людина просто отримувала те, що їй посилають з небес. Американські метеорологічні дослідники прямо заявляють: «Керування погодою сьогодні – це реальність» [48, c. 214].

Існують численні приклади та докази використання такої кліматичної зброї в політичних цілях. Так, ще під час війни у В’єтнамі в збройних силах США існував підрозділ, який відповідав за формування і використання погоди та кліматичних умов у військових цілях. За роки війни над територією В’єтнаму було розпилено величезну кількість шкідливих речовин, які були погодними реагентами і призводили до знищення врожаю, щоб зламати волю до опору. В значній мірі, таку зброю можуть використовувати для регулювання чисельності населення в країнах третього світу. Значна частина дослідників вказують на те, що з допомогою HAARP було викликано землетрус в Японії 1995 року, азіатське цунамі 2004 року, ураган «Катрина» 2005 року, землетруси в Китаї 2008 року, Гаїті 2010 року та Чилі 2010 року. В сучасних умовах кліматична зброя може дійсно ставати головним джерелом досягнення шокового стану в певному суспільстві, що відкриває нові додаткові можливості політичного реформування.

Не дивлячись на складність та руйнівну силу шокових методів людина на психологічному рівні намагається їм протистояти всіма можливими засобами. Психолог Лайон Фестінджер для кращого розуміння такого процесу ввів у науковий обіг поняття «когнітивного дисонансу», яке обґрунтовує ситуацію, коли людина свідомо відкидає та обмежує надходження інформації із зовнішнього середовища, з метою попередити зміну вже встановлених власних думок, поглядів і переконань. Вона не хоче чути і відчувати те, що може порушити вироблену нею систему уявлень і відчуттів. Якщо така індивідуальна психологічна модель зазнає кардинальних змін людина зіштовхується з важкою потребою змінити не лише себе, але й свій власний образ. Це призводить до життєвої кризи, яку можна назвати «кризою самоідентифікації». Існують певні межі тих змін навколишньої дійсності, до яких людина може пристосуватися. Якщо подразнення психологічної системи, внаслідок шоку, переступає цю межу, то свідомість людини починає зазнавати радикальних змін.

Чим радикальніше та швидше змінюється оточуюче середовище, тим більше уваги до нього має проявляти людина. Лише в такому випадку вона зможе бути проінформованою про ключові радикальні політичні експерименти і це надасть їй можливість пристосуватися та виробити механізми захисту/протидії. Влада має проводити зважену та поступову політику, втілюючи поетапні зміни. В ході таких поетапних розтягнутих в часі перетворень формується здатність враховувати усю багатосторонність зв’язків і тенденцій, діючих в певному суспільстві. В рамках такого підходу зберігається реальна можливість вибору різних варіантів та моделей, що робить можливим їх співставлення, з метою виявлення переваг і недоліків різних політичних та управлінських рішень. Лише поступові зміни методом спроб та помилок залишають можливість для подальшого корегування результатів/наслідків. Натомість шлях радикальної трансформації суспільно-політичного укладу позбавляє можливості повного цілісного пізнання політичного організму і всього комплексу його управлінських закономірностей. Внаслідок цього індивід, як активний учасник політичного процесу, змушений пристосовуватися до тих змін, природа яких йому невідома. Нажаль, переважаючою тенденцією в ХХІ столітті являється прагнення окремих груп людей підвищити ступінь радикальності як в надіях і цілях суспільства, так і в методах їх досягнення. Простежується велике прагнення керувати та впливати на коло тих наслідків, які викликає те чи інше радикальне перетворення.

Шок за своєю природою явище не постійне, а тому з плином часу втрачає силу власного впливу на свідомість та вчинки людей. У сучасному світі опір шоку починає поширюватися і ставати засобом протидії радикальним експериментам. Коли люди позбуваються від колективного політичного страху, який несли в собі репресії, насилля, тортури, катастрофи та кризи, вони починають вимагати більше демократії і громадського контролю за прийняттям та реалізацією політичних рішень. Вплив шоку призводить до радикальної стратифікації в суспільстві, яка стає причиною посилення опору тим політичним та економічним діям, які пригноблюють значні групи громадян. Так, в Аргентині у 2002 році 10% найбільш заможних людей мали дохід в 43 рази більший ніж 10% найбідніших. За даними ООН два найбільш забезпечених відсотка громадян планети володіють більшою половиною усіх багатств. В 2005 році середньостатистичний керівник компанії отримував заробітну плату у 411 разів більшу від свого робітника.

Сьогодні інформаційні технології, технічний прогрес, «медіатизація та рекламізація» політики посилюють вплив шокових технологій на свідомість суспільства. Ці процеси можна компенсувати за рахунок механізмів демократичної політичної участі, відкритості та публічності політики, реальної залежності влади від громадської думки [36, c. 63]. Маніпуляція, яка спирається на пряму брехню адресатам комунікації, має визнаватися недопустимою, неетичною та мати обмежений деструктивний вплив.

Висновки до розділу 3

В даному розділі ми розглянути те, яким чином шок впливає на зміну структури та функцій традиційних політичних інститутів. В умовах шоку змінюється характер функціонування суспільства, що викликає потребу в трансформації вже існуючих або появі абсолютно нових політичних утворень. Виходячи з цього, нами було помічено, що в умовах шоку бюрократична форма політичної організації стає неефективною і їй на зміну приходять нові ad hoc утворення. Тобто, внаслідок масштабного поширення шоку в певній політичній системі відбувається заміна бюрократії на адхократію. Зародження нових форм політичного життя стає адекватною відповіддю на нові нестабільні та кризові умови існування суспільства.

Останнім часом, помітивши значний функціональний потенціал шоку, міжнародні організації та корпорації почали використовувати його як один із головних інструментів власної політики. Небезпечною проблемою використання міжнародними фінансовими організаціями шоку для досягнення стрімкого панування призвело до поширення і поглиблення антидемократичних тенденцій у світі, носіями яких стали МВФ, Світовий банк, ТНК, СОТ та інші.