2.2 Використання моменту катастрофи для поширення принципів постшокової політики

Можна помітити поступове розповсюдження технології шокової політики в масштабах планети. Особливо помітно дана тенденція простежувалася в Південно-східній Азії після Цунамі 2004 року. В даному випадку масштабна катастрофа стала шоковим чинником, що подібно до величезного бульдозеру очистив прибережну зону і надав проектувальникам небачену можливість, за яку вони відразу схопилися. За допомогою катастрофи було досягнуто стану чистого аркушу, що розв’язувало руки відбудовникам та політичній верхівці, яка в цей момент різко трансформувала законодавство країн. В Шрі-Ланці цунамі звільнило берег від місцевих жителів та їх власності, чого й бажали власники туристичного бізнесу та політичне керівництво країни. Коли люди повернулися до власного житла виявилося, що тепер за новими законами встановлюється буферна зона, в межах якої їм було заборонено відновлювати власне житло. Натомість, дія такої зони не розповсюджувалася на туристичний та готельний бізнес. За сприяння цунамі та політичної волі еліти, території, де мешкали люди, були відібрані та передані для розбудови готелів по всьому березі. Для корпорацій берег став новою і доступною зоною збагачення.

Уряд Шрі-Ланки офіційно заявив, що створення такої буферної зони – це потрібна міра безпеки на випадок нового цунамі. Здавалося б це прийнятне і розумне рішення, якби не один факт, який викликав серйозні сумніви з цього приводу. Умови такої буферної зони не розповсюджувалися на туристичний бізнес. За підтримки уряду готелі розбудовувалися по всьому березі океану, захоплюючи ту територію, де раніше жили і працювали звичайні люди [41, c. 134]. На курортні і туристичні об’єкти правила буферної зони не поширювалися: якщо проект відбудови міг принести прибуток, то якби близько він не розташовувався до океану, його будівництву ніхто не перешкоджав. Шок від катастрофи та руйнувань дозволив прийняти закон про створення буферної зони, яка витіснила звичайних людей за її межі і дала можливість уряду втілити свою мрію: очистити берег для перетворення його на туристичний рай, який збагачуватиме певне коло осіб [57].

Про це свідчать слова генерального директора Ради туризму Шрі-Ланки Сенівасагам Калайсельвам: «До катастрофи у нас в прибережній зоні було багато незаконних поселень, побудованих без врахування потреб сучасного туризму. Цунамі зробило видатну справу для розвитку туристичного бізнесу в нашій країні – більшість із таких незаконних поселень були зруйновані і від цих будівель нічого не залишилося. Якщо люди повернуться на ці міста і почнуть відновлювати власне житло, нам доведеться їх знести, для того, щоб зберегти чистоту і привабливість берегу» [26, c. 509].

План з перебудови Шрі-Ланки з’явився за два роки до стихійного лиха. Його авторами були зацікавлені учасники, які прагнули швидко відкрити країну для світової економіки, серед них можна виокремити: Світовий банк, Азіатський банк розвитку та USAID. На їхню дуку, найбільша перевага Шрі-Ланки полягає в тому, що країна через довготривалу війну залишилася одним із небагатьох місць, які не охоплені загальною глобалізацією. Це могло стати джерелом надприбутків для зацікавленого кола людей. Вони прагнули перетворити це місце в туристичний рай найвищого класу, який би відкрив додаткові можливості для будівельних та туристичних фірм. Але для початку їм необхідно було прибрати корінних жителів з найпривабливіших та найприбутковіших територій. Саме цим пояснюється той ентузіазм, з яким певні групи людей говорили про те, що катастрофа відкрила перед бізнесом нові можливості. Тобто, шок від масштабної катастрофи дозволив позбутися місцевого населення і отримати додаткові можливості для приватизації суспільних багатств. Скориставшись моментом шоку та паніки USAID швидко створили програму організації туризму Шрі-Ланки, сформувавши впливову групу лобістів. І це в той момент, коли країна була в руїнах і переживала найтяжчі свої часи. Таке прагнення швидкого захоплення простору Шрі-Ланки для розвитку туристичного бізнесу пояснюється тим, що в той час туризм став найбільш прибутковою та перспективною сферою ринку. Так, лише з 2001 по 2005 роки, прибутки у цій сфері зросли на 70%.

Для того, щоб корпорації змогли заробляти надприбутки на туристичному бізнесі в Шрі-Ланці, їм в першу чергу було необхідно прибрати політичні, економічні та соціальні бар’єри: спростити перехід землі в приватний сектор (до катастрофи 85% землі належало державі); досягти прийняття «гнучких» законів про працю, щоб корпораціям було простіше укомплектувати свої робочі місця. Тому, шок став інструментом для швидкого досягнення цих цілей, бо в умовах повністю зруйнованої держави політики та люди стали менш вимогливими і були готові погодитися на будь-які умови. До процесу захоплення національних багатств цієї держави долучилися МВФ та Світовий банк, які виділили кошти для відбудови в обмін на створення економічних умов для повної приватизації та реформування нормативної бази держави. Всі ці плани і умови були докладно викладені в програмі економічної та політичної шокової терапії, затвердженої Світовим банком під назвою «Реконструкція Шрі-Ланки» [57].

Як і всі інші програми з використанням шокової терапії, «Реконструкція Шрі-Ланки» потребувала багато жертв заради того, щоб ініціювати швидке економічне збагачення обмеженого кола осіб. Мільйони людей були змушені покинути свої рідні землі, щоб звільнити берег для туристів і землю для будівництва готелів та шосе. Розробники даної програми та кредитори розуміли, що в такий кризовий та катастрофічний момент навіть прибічники економічної незалежності починають поступатися власними принципами. Після руйнівного природного лиха Президент Шрі-Ланки Чандріка Кумаратунга підтримала план реконструкції і заявила: «Наша країна багата природними ресурсами, і ми не використовуємо їх у повній мірі…Так що природа сама вирішила нанести нам удар з усіх сторін, щоб ми навчилися жити разом і відкриватися світу». Це була оригінальна інтерпретація подій – цунамі як божественне покарання за небажання розпродати за безцінь багатства держави [26, c. 515].

Шок від цунамі відіграв ключову роль у радикальному реформуванні усіх сфер суспільного життя в Шрі-Ланці. На протязі двох місяців після катастрофи, коли країна ще була вкрита уламками, трупами і брудом були прийняті закони, які давали можливість швидко приватизувати аеропорти, морські порти, автошляхи, державну телефонну компанію, національну енергетичну компанію та систему водопостачання. Було відмінено закони, які готували земельну реформу, що полегшило придбання землі іноземними компаніями. Після того, як цунамі нанесло свій удар інвестори готові були скористатися подарованим шансом і використати модель, за якою катастрофа ставала засобом прийняття або відміни певних законів, що дозволяло корпораціям повністю контролювати процес відновлення країни. Фактично внаслідок природного лиха шок та криза стали передумовами радикальних перетворень. Стихія так ефективно очистила берег, що це дозволило провести переселення і передачу власності всього за декілька тижнів. В звичайних умовах цей процес розтягнувся б на довгі роки. Для політиків та корпорацій цунамі здійснило продуктивну роботу, коли очистило берег від поселень, які заважали їх планам перетворити цю територію на прибутковий туристичний бізнес.

Простим жителям Шрі-Ланки довелося двічі пережити дію шоку: внаслідок руйнувального цунамі та через жорстоку політичну та економічну програму відбудови. Вони залишилися без житла і були змушені жити в тимчасових хижах, бо кошти виділені на відбудову були спрямовані на розвиток готельного бізнесу. Це було результатом цілеспрямованої зміни структури суспільства. Схожі наслідки впливу шоку можна помітити на Мальдівах, де цунамі дало змогу уряду звільнити від людей деякі невеликі острови та перетворити їх на туристичний рай для багатіїв. Програму виселення цих людей фінансував Світовий банк.

Поширення використання шоку від стихійних лих в політичних та економічних цілях підтверджується на основі нещодавніх трагічних подій в Японії. В землетрусі, цунамі та руйнуваннях ТНК побачили для себе нові перспективні та необмежені можливості. Мільярдер Уоррен Баффет вважає, що руйнівний землетрус відкрив можливості для стрімкого збагачення: «Найчастіше, щось несподіване, як цей землетрус стає надзвичайною подією, яка дійсно відкриває вікно нових вражаючих можливостей».