1.3 Взаємозв’язок категорій «шок у політиці», «політична небезпека» та «політичний страх»

На сучасному етапі демократизації світ структурується, головним чином, шоком, породженими людиною. В таких умовах структурним ідеалом суспільства стає безпека. Соціальний проект суспільства набуває негативного і захисного характеру. Відбувається трансформація та формування цінностей, які характерні даному «небезпечному суспільству». Безпека – це першочергова індивідуальна і суспільна потреба, на задоволення якої націлено багато варіантів вироблення політики. Поліція, система судочинства, збройні сили – це лише найпомітніші засоби гарантування безпеки. Ці механізми контролюють і регулюють внутрішні ризики та зовнішні загрози. Особливо гостро потреба в безпеці дає про себе знати саме в періоди кризових політичних змін, катастроф, стихійних лих. Ключове поняття потрібне для оцінки безпеки – це ризик. В процесі дії шокових чинників на суспільний організм зростає недовіра до політичних інститутів і організацій. Схожої думки дотримується Ентоні Гіденс, який говорить про те, що сучасні суспільства входять у стан нестійкості, з певною мірою порядку та хаосу, що стає принциповим фактором у зміні напрямку їхнього розвитку.

Посилення дії шокових чинників у сучасному світі на пряму залежить від політичної невизначеності в певній державі. З цього приводу У. Бек стверджує, найважливішою властивістю сучасної епохи стає невизначеність, яка проникає в структуру політичної системи сучасних держав [29, c. 95]. Великий вплив на підвищення відчуття невизначеності спричиняють сучасні глобалізаційні процеси, внаслідок яких невизначеність породжується зростаючою проникністю та взаємозалежністю сучасних суспільств. Завдяки цим процесам шок долає межі держав і набуває глобального значення. Як складова політичного життя шок спричиняє процеси політичної рефлексії в суспільстві, тобто викликає до життя нові політичні рухи, які впливають на характер існуючих політичних інститутів.

У значній мірі сучасне використання шокового стану обумовлене глобалізацією, що породжує нові політичні умови, засобом розв’язання яких і стає шок. З’являється відчуття страху, невпевненості, небезпеки. В таких умовах об’єктивне знання стає неможливим і недосяжним, його місце займає відчуття непевності, загрози. Внаслідок руху до відкритості для сучасних суспільних утворень характерними стають нестійкість, плюралізація суспільної свідомості й моралі. Навіть незначні впливи призводять до швидких і радикальних змін, які стають необоротними. Це принципова недостатність знання, що впливає на трансформування сприйняття людиною так званого об’єктивного світу. Так, У. Бек зображує картину сучасного суспільства, як множини індивідів, які включені у ринкові відносини і піддані страху та невпевненості [6, c. 109].

Глобалізація загострює відносини між суспільствами, що перебувають на різних рівнях закритості/відкритості, лінійного/нелінійного розвитку. Закриті системи, що тяжіють до самозбереження, не здатні ефективно й гнучко обмінюватися ресурсами з іншими системами. Вони вороже ставляться до відкритих систем відчуваючи в них загрозу власному існуванню. Натомість, відкриті системи мають у своєму розпорядженні можливість ефективного залучення ресурсів та інвестицій, що об’єктивно підштовхує до розширення власного впливу на інші простори. Своїм економічним та військовим потенціалом вони тиснуть на закриті суспільства, щоб змусити їх прийняти принципи капіталістичного розвитку, відкритості та нелінійності. «Експансія капіталістичного світ-господарства не зупиняється. І це загальновизнаний факт… До того ж демократизація світу – а вона дійсно має місце – означає, що ця експансія здобуватиме все більше прихильників в різних частинах планети [29, c. 103]. В такому випадку, шок стає дієвим політичним засобом за допомогою якого досягають поставлені цілі.

Такий сучасний суспільно-політичний розвиток фрагментує дійсність і призводить до того, що одні соціальні групи, спільності чи держави отримують прибуток і винагороду від створення шоку, інші ж – піддаються руйнівному впливу цього шоку. В деякій мірі, природу сучасного шоку, як політичного явища, розкриває У. Бек, коли визначає його як систематичну взаємодію суспільства із загрозами і небезпеками, що індуковані і вироблені процесом модернізації. Таким чином, шок є безпосереднім наслідком політичної та економічної модернізації й породжуваних нею відчуттів страху і невпевненості [5]. Тому, проблема породження шоку в сучасних умовах безпосередньо пов’язана із стрімкою індустріалізацією, з одного боку, і непередбаченими (негативними) наслідками модернізації, з іншого.

Виробництво шоку характерне для усіх сфер життєдіяльності суспільства – політичної, соціальної, економічної. Отже, виробництво шоку викликає за собою наступні фази: його розповсюдження, споживання та сприйняття.

Ключовою проблемою стає питання сприйняття, оскільки від того, як шокова ситуація сприймається особами, які відповідальні за прийняття рішень, залежить адекватність та ефективність того чи іншого рішення. Складність процесу сприйняття шоку обумовлена тим, що для індивіда або групи система визначення шоку опосередковується особистісними уявленнями, культурою та соціальним контекстом. Шок в політичній системі постійно виробляється всім суспільством, причому це виробництво здійснюється в рамках інституціональних утворень і претендує легітимний характер. Тому, сьогодні шок у політичному житті стає невід’ємним атрибутом прийняття рішень. В сучасних політичних системах міра безладу внаслідок впливу шоку поступово збільшується, що призводить до дезорганізації, структурно-функціональної невизначеності і стає причиною деформації та руйнування системи в цілому.

Шок майже завжди безпосередньо пов’язаний із небезпекою – природною (спонтанні джерела шоку) або створеною людиною (штучні джерела шоку). Р. Шефер, визначає небезпеку як потенційну втрату (potential loss), на відміну від очікуваних втрат (expected loss). Розглядаючи поняття небезпеки Шефер розділяє їх на природні та соціальні. До першого виду небезпек він відносить, наприклад, повені, землетруси, урагани. Соціальні небезпеки виникають у разі небажаного функціонування соціальних та політичних систем. Небезпеки, які не породжені проблемами технологій відносяться до культурних. Міжособистісні взаємодії, помилки в ухваленні політичних рішень – такого роду небезпеки мають різний ступінь впливу і масштаб розповсюдження [29, c. 116].

Події, які пов’язані із небезпекою стають джерелом шоку в суспільстві та стають небажаними як для окремої людини, так і суспільства в цілому. Шок у політиці пов’язаний із поняттям хаотизації, дезорганізації та невизначеності політичного середовища. Рівень хаотизації і шоку в сфері політики зростає в умовах зміни зовнішнього для соціокультурного організму контексту, що викликає зміни в культурній системі суспільства. Хаотизація суспільно-політичних відносин виявляється в результаті найрізноманітніших помилок – в прогнозуванні, оцінці, виробленні і прийнятті рішень. Помилки поділяються на зворотні та незворотні. Накопичення помилок призводить до хаотизації політичного простору. Такі помилки можуть мати не лише випадковий та спонтанний характер, а бути запланованими на найвищому управлінському рівні.

Політична небезпека та шокові технології близькі за своєю структурною будовою та принципами прояву. Тому, в рамках нашого дослідження ми маємо з’ясувати механізми шоку та небезпеки, які запускають їх виникнення. Фахівці Національної Ради з досліджень США виявили сім механізмів, де потенційний шок та небезпеки можуть виявитися:

1. небезпечна поведінка індивіда спрямована на самого себе;

2. небезпечна поведінка індивіда по відношенню до інших людей;

3. спільне виробництво небезпеки та шоку;

4. небажані та побічні наслідки виробництва;

5. природні (спонтанні небезпеки);

6. породження небезпеки та шоку внаслідок економічних процесів;

7. політика уряду: поява небезпеки в результаті політичних рішень.

Величина ефекту прояву таких небезпек та реакції на них залежить від умов прояву та індивідуальних характеристик людей, які потрапляють в умови політичної небезпеки.

Велику роль у зростанні шокового стану в політиці відіграє таке явище як страх. Страх – це не ефемерне відчуття, він матеріалізується. Страх голоду спустошує продуктові магазини, початок війни прискорюється страхом війни. Індивідуальний страх засліплює свідомість окремої людини, - вона починає діяти наперекір розуму. Масовий страх не просто засліплює суспільство, він розколює його, змушуючи людей боятися один одного і діяти всупереч іншому. Коли положення безвихідне людей охоплює відчай. В такій ситуації люди починають керуватися простою логікою, що виправдовую дуже багато [37, c. 5].

Шок, який породжений в рамках політики поляризує свідомість людей і політичну ситуацію. Д. Ольшанський так описав відчуття людей, які піддалися дії шоку: «Всі вони відчувають себе пасажирами потяга, який в безкінечному тунелі: світла не видно ні ззаду, ні спереду, а труднощі очікування близькі до критичної точки» [39, c. 77].

Відомий дослідник Корі Робін під політичним страхом розуміє переживання людьми можливості певної втрати благополуччя – це страх тероризму, паніка в результаті зростання рівня злочинності, тривога через падіння моральності у суспільстві, залякування людей з боку влади. На його думку, політичний страх відрізняється від індивідуального тим, що він зароджується в суспільстві або має суспільні наслідки [43, c. 10].

Політичний страх виникає в середині та між суспільствами. Наприклад, характерний для американців страх тероризму – це реакція на 11 вересня і боротьбу США проти радикального ісламізму. Як і шок, політичний страх має відчутні наслідки власного прояву. Він може визначати і диктувати суспільну політику, приводити нові групи до влади і не допускати інші, створювати і відміняти закони. Політичний страх часто пов’язують з політикою активного втручання держави в суспільне та економічне життя суспільства. В суспільстві постійно виникають певні конфлікти, які перетворюють страх на інструмент політичного правління і втілення політичних рішень [55, c. 178].

На думку деяких дослідників, політичний страх створює нові можливості для колективного оновлення усіх сфер суспільного життя. Тобто, політичний страх і шок переслідують однакові цілі, але страх стає основою на якій культивується розвиток шокових технологій. Вважається, що політичний страх повинен навчити людей цінувати специфічні політичні цінності. Наприклад, страх перед громадянською війною повинен зародити повагу до правового порядку, страх тоталітаризму – збільшити прибічників ліберальної демократії, страх фундаменталізму та екстремізму – підтримку плюралізму та терплячості. Така політична небезпека як війна або повстання стає засобом для мобілізації людей перед загрозою, в ім’я певних політичних цінностей. Коли люди відчувають політичний страх та шок, це стає зручною можливістю для оновлення і вдалим моментом для прийняття «політичних ліків», які б контролювали цей страх.

Такі відчуття як шок, страх та небезпека уніфікують суспільство, змушують індивідів відчувати та переживати однакові відчуття. Спільність та взаємообумовленість шоку і політичного страху пояснюється тим, що вони завжди виступають політичними засобами, інструментами та ресурсами владного правління, створеного і підтримуваного політичними лідерами і активістами, які готові на них заробити тому, що вони відображають, захищають та підтримують їх моральні і політичні переконання [43, c. 27].

Як зазначає Корі Робін, політичний страх може діяти одним із двох можливих способів:

1. політичні лідери та активісти можуть визначати, що являється або повинно являтися об’єктом страху в суспільстві. Вони володіють значною свободою у визначенні того, які загрози варті політичної уваги, а які – ні. Саме вони встановлюють загрозу і інтерпретують природу та джерела такої загрози, а також пропонують методи протидії цій загрозі. Таким чином, політична еліта робить певний страх предметом громадського обговорення і суспільної мобілізації;

2. інший тип страху виникає в соціальній, політичній та економічній ієрархії, яка розмежовує народ. Його специфічна ціль – внутрішнє залякування, застосування санкцій або загроза їх застосування, для того, щоб одна група утримувала свою владу за рахунок іншої. На відміну від першого типу страху, цей різновид страху являється більш особистим і виникає в результаті вертикальних конфліктів і поділів, які характерні для певного суспільства. Це певна нерівність в статусі і розподілі влади. Даний різновид страху можна назвати основним типом соціального і політичного контролю.

Сьогодні, найбільш помітний політичний страх, який визначає межі наших можливостей – це страх слабких перед більш сильними, тих, ким керують перед тими, хто керує. Це сучасний репресивний тип політичного страху, який сковує дії слабших і дає можливості діяти сильнішим. В сучасному світі цей репресивний політичний страх разом із шоком присутній в управлінні усіх відомих політичних режимів.

Висновки до розділу 1

В першому розділі даної роботи ми звернули увагу на багатоплановість та складність дослідження шоку в рамках політичної науки. Запропонували два основних підходи до розуміння сутності, принципів та джерел шоку у сучасному житті. Це дозволило виявити особливості використання шокових технологій у політиці в залежності від переслідуваних цілей. Сьогодні поширення шокових технологій викликає незворотні зміни в природі та структурі суспільного організму. Наслідком цього стає поширення нових політичних рухів, зміна ціннісних орієнтирів суспільства.

Для того, щоб розширити межі розуміння та уявлення про сучасну природу шоку ми розглянули його взаємозв’язок з такими явищами як політична небезпека та політичний страх. Завдяки цьому, було виявлено спільні механізми функціонування шоку та політичної небезпеки, що розширило уявлення про структуру та функції сучасного шоку в політичній системі. Було виявлено, що політична небезпека та політичний страх здатні породжувати шокові відчуття у суспільстві, що дозволяє віднести дані явища до джерел шоку.

У сучасних умовах політика стає тією сферою, в якій використання шокових технологій набуває значних масштабів та наслідків. Це викликає потребу в логічному та науковому осмисленні даного явища, з метою адекватного та раціонального інтерпретування і аналізу сучасних політичних явищ.