87

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра політології

ДИПЛОМНА РОБОТА

ЗА ОППП МАГІСТРА

ШОК У ПОЛІТИЦІ: ПЕРЕДУМОВИ РАДИКАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ІНЖЕНЕРІЇ

Виконавець

студент групи: СП-10(м)-1 ___________________ Кравченко В. Ю.

Науковий керівник

кандидат історичних. наук.,

доцент кафедри політології ___________________ Герман Ю. О.

Допускається до захисту:

завідувач кафедри,

доктор політ. наук, доц. ___________________ Тупиця О. Л.

2011

РЕФЕРАТ

Дипломна робота: 87 с., 63 джерела

Тема: Шок у політиці: передумови радикальної політичної інженерії.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Герман Ю.О.

Об’єктом дослідження являється шок в політиці у формі штучних та спонтанних чинників дезорганізації народів і держав.

Мета роботи: з’ясувати ключові форми та принципи застосування шоку у політиці як передумови радикальних політичних змін. Простежити взаємозв’язок між застосуванням шокових технологій та сучасною політикою катастрофічних та кризових явищ.

Методи дослідження: системний, порівняльний, історичний, структурно-функціональний, метод типології.

Одержані висновки та їх новизна: дослідили сутність, характер та джерела шоку в рамках політичної науки; проаналізували вплив шокових технологій на прийняття та реалізацію політичних рішень; значну увагу приділено вивченню принципів постшокової політики в умовах різноманітних криз, катастроф, природних лих та радикальних змін, які за походженням можуть бути штучними або спонтанними; описане значення шоку у процесі створення додаткових можливостей, які використовують для досягнення політичних цілей; досліджено вплив шокових чинників на трансформацію суспільства; дане дослідження є одним із перших в українській політичній науці, яке демонструє системне бачення політичної складової явища шоку.

Результати дослідження можуть бути застосовані у науково-дослідницькій сфері, при написанні контрольних робіт, рефератів та курсових робіт.

Ключові слова: ШОК, МОЖЛИВОСТІ ШОКУ, ДЕЗОРГАНІЗАЦІЯ, НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ, ПОСТШОКОВА ПОЛІТИКА, ПОЛІТИЧНА КРИЗА, ПОЛІТИЧНИЙ СТРАХ, ПОЛІТИЧНА НЕБЕЗПЕКА, РАДИКАЛЬНІ ЗМІНИ, КОЛЕКТИВНА ТРАВМА, ДЖЕРЕЛА ШОКУ, ПОЛІТИЧНА ІНЖЕНЕРІЯ.

RESUME

The graduation research of the 5-year student Volodymyr Kravchenko

Dnepropetrovsk National University named after O. Honchar, Social-humanitarian faculty, Department of political science.

Deals with shock in politics: radical political preconditions engineering

The work is interesting for the students of higher educational establishments.

Research results can be applied in a research sphere, at writing of control works, abstracts and term papers.

Amount of pages 87, bibliog. 63

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1. Загальні уявлення про шок в рамках сучасної політичної науки 1.1 Основні підходи до розуміння сутності, природи та джерел шоку в політиці 1.2 Проблема суспільних змін в контексті шокових технологій 1.3 Взаємозв’язок категорій «шок у політиці», «політична небезпека» та «політичний страх» Розділ 2. Світовий досвід використання елементів шоку в сучасній політичній практиці 2.1 Застосування шокових технологій в американській політичній практиці 2.2 Використання моменту катастрофи для поширення принципів постшокової політики 2.3 Шок як головна складова економічної і безпекової політики Китаю та Ізраїлю Розділ 3. Інституційний та організаційний вимір шокових технологій в сучасному світі 3.1 Місце шоку та постшокової політики в структурі міжнародних політичних та економічних організацій 3.2 Вплив радикальної політичної модернізації на поширення шокових методів Висновки Перелік посилань

5 10 10 21 27 34 34 49 53 59 61 72 79 83

ВСТУП

Ключовою особливістю сучасного життя стають спроби цілеспрямованого використання людської невизначеності, шокового стану та втрати ідентичності в інтересах сторонніх осіб. Актуальність даного дослідження обумовлена поширенням тенденції до формування та використання шокового стану населення для проведення радикальних політичних, соціальних та економічних змін. Використання стану колективної травми та дезорганізації, який виникає внаслідок дії шокових чинників, дає можливість політикам та корпораціям проводити зміни несподівано і швидко, що унеможливлює рух спротиву з боку введених у шоковий стан людей. Внаслідок дії шоку вони просто не встигають оговтатися і раціонально поглянути на політичні процеси, що відбуваються в цей момент. В такому стані політична і економічна еліта отримує для себе нові можливості, які можна реалізовувати в той час, коли громадяни ще не прийшли в себе від пережитого шоку та потрясінь.

Людське життя сповнене страждань, несподіваних злетів і падінь. Саме моменти падіння та надлому людської особистості використовується як період сприятливий для корінних змін суспільно-політичного життя, як на міжнародному так і на національному рівні. Для досягнення шоку в свідомості людей можуть використовуватися як штучно-створені фактори, так і природні чинники. Тобто, в сучасному світі будь-які колективні потрясіння людей в руках політиків та економічних технократів стають засобом цілеспрямованої та радикальної політичної інженерії. Таким чином, політики використовують дезорганізацію народів та держав, яка виникає внаслідок масових суспільних потрясінь – війни, терористичних актів, природних лих, - для проведення непопулярних, і дуже часто, жорстоких рішень. Тому, простежується пряма залежність між блискавичною модернізацією та шоковим потрясінням народу, які призводять до втрати ним своєї ідентичності та цілісності. Все це підсилюється процесами глобалізації та масової приватизації як державних функцій, так і всього того, що раніше знаходилося в загальній суспільній сфері. Це призводить до необхідності аналізу даного феномену та вироблення нової парадигми політики, що дасть змогу провести паралель між хаосом та кровопролиттям і застосуванням шоку в сучасному світі.

Суспільне та індивідуальне життя надзвичайно складне, суперечливе та багатогранне. Воно зовнішньо детерміноване багатьма умовами і факторами, що набувають об’єктивного і суб’єктивного змісту. Якщо в умовах відносно стабільного розвитку суспільства і держави, цивілізованих принципів та норм людського життя способи та механізми людських взаємовідносин і видів діяльності відпрацьовані, чітко зафіксовані та обґрунтовані, то в кризових ситуаціях суспільного розвитку соціуми, окремі особи та держави постійно зіштовхуються з невідомою, неочікуваною та шокуючою дійсністю. Політична дійсність сучасного світу надзвичайно динамічна. Підвищення невизначеності політичної ситуації, існування загроз та шоку призводить до виникнення криз у політичній сфері суспільства. Внаслідок цього, значної актуальності набуває створення моделей і технологій контролю, оцінки та реагування на кризові та шокові прояви сучасної політичної дійсності.

Діяльність людей в умовах шоку, необхідність пристосовуватись в цих умовах супроводжувала людей, напевно, на протязі усієї людської історії. Війни, а особливо поразки у війнах, масштабні явища природи, природні лиха та інші типи масових суспільних потрясінь траплялися на протязі усієї людської історії і часто приводили до виникнення стану колективної травми та дезорганізації.

В деяких ситуаціях нові можливості, що їх давав цей стан, намагалися цілеспрямовано використати. На підсвідомому, а зрештою, поступово і на цілком раціональному рівні їх навіть намагалися створювати. Притаманними вони є і сучасним демократіям, що зайвий раз свідчить про їх широке поширення в сучасному світі, в якому його значимість підсилюється процесами глобалізації та становлення інформаційного суспільства, які надають його впливові нового виміру.

Останнім часом поняття «шок у політиці», на яке практично не звертали уваги як вітчизняні так і зарубіжні дослідник все частіше починає розглядатися в якості одного з ключових факторів перетворення та трансформації сприйняття і усвідомлення індивідами власного місця в структурі соціально-політичних відносин. Все частіше лунають заклики про те, що шок являється неусувним елементом будь-якої діяльності. Він породжується невизначеністю політичного середовища і характеризується особливим типом взаємозв’язку об’єктивної політичної ситуації і місця суб’єкта в ній.

Це призводить до того, що перед сучасною наукою постала актуальна необхідність формування системи знання про закономірності та особливості вироблення шоку в політиці, способи їх оцінки та аналізу, технології управління ними в умовах кризи і дезорганізації суспільства. Сьогодні простежується гостра необхідність проаналізувати накопичений матеріал, перш за все, для критичного розгляду істинних результатів уже досягнутого і вироблення на цій основі стратегій подальшого дослідження.

Мета даної роботи полягає у з’ясуванні ключових форм та принципів застосування шоку в політиці як передумови радикальних політичних змін. Важливою видається потреба простежити взаємозв’язок між застосуванням шокових технологій та сучасною політикою катастрофічних та кризових явищ.

З огляду на мету перед нами постають наступні завдання:

1. з’ясувати місце та роль шоку в сучасному політичному і соціально-економічному житті;

2. визначити можливості впливу шоку на радикальні перетворення сучасного суспільства;

3. дослідити взаємозв’язок шоку, політичної небезпеки та політичного страху;

4. виявити елементи шоку та постшокової політики в сучасній практичній управлінській діяльності;

5. описати процес використання шоку провідними міжнародними організаціями.

Об’єктом даного дослідження виступає шок в політиці у формі штучних та спонтанних чинників дезорганізації народів і держав.

Предметом роботи є технологія використання шоку для проведення рішучих і докорінних суспільно-політичних трансформацій.

Робота ґрунтується на таких загальних методологічних принципах як: синтез, аналіз та принцип об’єктивності.

В ході дослідження були використані системний, порівняльний, історичний та структурно-функціональний методи дослідження.

Характер роботи і поставлені завдання визначили потребу застосування системного підходу до комплексного аналізу окремих, вузлових аспектів дослідження, що дає змогу об’ємніше вивчити власне функціональний стан та особливості перебігу впливу шокових технологій на зростання швидкості радикальних політичних перетворень у сучасному політичному процесі. Завдяки даному методу ми змогли вивчати шок, як комплекс елементів цілісної структури суспільства, економічної та політичної системи. Системний метод надав нам можливість звести в єдину теоретичну конструкцію весь масив досліджень шоку в рамках політичної науки.

Порівняльний метод ми використовували у другому та третьому розділах, для того, щоб розкрити та проаналізувати спільні і відмінні риси застосування шокових технологій різними політичними акторами в окремих ситуаціях. Завдяки порівняльному методу нам вдалося виявити особливості застосування шоку в різних політичних режимах.

Для того, щоб виявити джерела, принципи та причини шоку в політичних відносинах був використаний структурно-функціональний метод. Завдяки даному методу вдалося розчленувати такі складні об’єкти як політична система та суспільство на складові та вивчити характер впливу шоку на функціонування об’єкту як цілого. Це сприяло виявленню трансформації структури та функцій міжнародних організацій під впливом політичної складової шоку.

Використовуючи в другому розділі історичний метод нам вдалося розглянути шок як політичне явище в процесі його становлення в минулому та особливостей розвитку в сучасності.

В дипломній роботі аналізуються праці вітчизняних та зарубіжних науковців, дослідження яких дали змогу розробити і сформулювати власний підхід до проблеми сутності шоку в політиці, форм і принципів його прояву. Необхідно зазначити, що лише нещодавно дослідники звернули увагу на місце шоку в політичному житті, чим обґрунтовується мізерність досліджень з даної проблематики.

Вперше проблематика шокових технологій як соціального явища почала розглядатися в працях таких західних дослідників як: Е. Кемерон, С. Хансен, Дж. Міллер, К. Сноу, Т. Холмс, М. Фрід, Л. Фестінджер та Р. Шефер. Проте, ці дослідження лише незначним чином торкалися проблеми шоку в політичній сфері. Спираючись на ці дослідження Н. Кляйн здійснила перші спроби побудувати впорядковану парадигму яка б обґрунтувала місце шоку в політиці. Також, значний внесок в дослідження політичної складової шокових технологій здійснили: Ф. Річ, Т. Атаєв, Г. Кехлер, С. Делбі, Н. Шпакова, Е. Басевич, С. Кінзер, Е. Тофлер, Є. Єгорова, В. Надмі.

Важливе місце в дослідженнях шоку належить працям К. Робіна, М. Фуко, Д. Ольшанського та Ю. Щербатих, які продемонстрували взаємозв’язок політичного страху та шоку.

Місце шокових технологій в структурі та функціях провідних політичних та економічних міжнародних організаціях досліджували Д. Шон, У. Бенніс, М. Рід, С. Фішер, Дж. Сакс, Р. Уейд, В. Гжегож, та С. Лудштедт.

Варто відзначити вітчизняних дослідників, в працях яких простежуються перші спроби раціонального осмислення політичної складової шокових технологій: С. Гарьковець, Г. Грачов, О. Дащаківська, Я. Сватко, А. Леонтьєва, А. Кирчів та К. Делокаров.

Структура дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку посилань.

Розділ 1. Загальні уявлення про шок в рамках сучасної політичної науки

1.1 Основні підходи до розуміння сутності, природи та джерел шоку в політиці

В умовах сучасного суспільно-політичного життя шок та катастрофи стають новим законним та зручним засобом збагачення та досягнення політичних цілей, шляхом зневажання життєвих інтересів звичайних людей та цілих держав. Це, в свою чергу, призводить до поширення в межах сучасної світової спільноти думки, що шок, кризи, катастрофи, страх та безлад серед населення відкривають перед ними нові можливості та дозволяють здійснити черговий стрибок вперед. Можна помітити пряму залежність між масштабними катастрофами та надприбутками вузького кола людей, які змінюють законодавство та правила гри під прикриттям шокових явищ. Внаслідок цього, користуючись моментом суспільної травми, в життя втілюються непопулярні та протиправні принципи існування, які у звичайних умовах населення просто б не сприйняло і не дало здійснити. Широкого розповсюдження набуває практика використання суспільної дезорганізації для підготовки та проведення економічної шокової терапії. Тобто, масштабна шокова ситуація стає передумовою передачі країни в руки економічних технократів, що автоматично послаблює роль обраної народом політичної влади.

Зародження поняття шоку відбувалося в рамках таких дисциплін як: психологія, неврологія, теорія нейронних зв’язків, ендокринологія, загальна медична теорія. Поступово, з розвитком та ускладненням соціально-політичних процесів, поняття шоку почали розглядати в рамках економічної теорії, соціології, філософії та політичної науки. Особливе місце теорія шоку посіла саме в межах політичної науки наприкінці 50-х років ХХ століття. Причиною цього можна вважати те, що в її рамках шок досліджували не лише як причину та чинник соціально-політичних трансформацій суспільства, а й як засіб подолання опору суспільства радикальним політичним рішенням та експериментам. На протязі останнього десятиліття проблема шоку набула яскравого соціального та політичного характеру. Зокрема, значну увагу приділяли дослідженню діяльності функціональних політичних систем в умовах шоку та невизначеності. Це надало можливість отримати важливу інформацію про закономірності реакції політичної системи на екстремальні умови середовища, її здатність адаптуватися і трансформуватися відповідно до нових умов. Отримані в ході цих досліджень дані дозволили розглядати шок у політиці як зручну модель для вивчення закономірностей формування реакції політичної системи на радикальні перетворення та видозмінення її функціональної здатності [35, c. 8].

Необхідність дослідження місця шоку в політиці підкріплюється останніми світовими політичними процесами. Світ у ХХІ столітті зазнає набагато більше змін, ніж це було в попередні історичні епохи. Не просто зростає масштаб змін та шоку, а з’являється можливість керувати цими процесами на користь окремої групи людей. Сьогодні кордони зникають, мережа соціальних зв’язків переплетена так тісно, що наслідки політичних подій швидко розповсюджуються в межах планети. Так, наприклад, війна в Іраку змінює політичну розстановку в Пекіні, Москві, Вашингтоні, викликає акції протесту в Стокгольмі, змінює характер фінансових домовленостей в Цюріху, слугує поштовхом секретних дипломатичних переговорів в Алжирі [48, c. 18].

Вперше технологію застосування шоку для введення людини в стан суцільної дезорганізації було використано в медицині доктором Евеном Кемероном, який за фінансового сприяння ЦРУ проводив досліди над людською психікою. Він хотів виявити дію шоку на тіло та психіку людини прагнучи досягти повного стирання особистості, для якої потім можна було штучно створити нову альтернативну дійсність [26, с. 37]. Пізніше, напрацювання Кемерона почали використовувати в політичних та економічних цілях, з метою перетворити масову свідомість на чистий аркуш паперу, за допомогою шоку та потрясінь. Необхідно зазначити, що в рамках даної роботи під шоком ми будемо розуміти стан групової дезорганізації людей і держав, внаслідок катастроф, криз, потрясінь.

На думку Елвіна Тофлера, ключовими факторами поширення шокових технологій у процесі прийняття та реалізації політичних рішень являються: зростання населення; урбанізація; зміна співвідношення молодих та літніх людей; шалений темп розвитку технологій у всіх сферах життя. Разом з розвитком технологічних потужностей зростають побічні ефекти і потенційні небезпеки породжені технологією [48, c. 468].

Специфіка сучасності полягає в тому, що шок через інформацію та відповідні технології формує суспільно-політичні відносини, а процеси глобалізації активізують застосування шоку в рамках міжнародної політичної системи. Фахівці вважають, що в постіндустріальному суспільстві влада шоку стає вирішальною в управлінні суспільством, відтісняючи на другий план вплив грошей та прямого державного примусу. Останнім часом владна еліта часто використовує методики шоку, намагаючись спонукати суспільство до певних кроків чи загальної апатії.

Принцип використання шокових методів в політиці як засобу радикальної політичної інженерії, полягає у тому, що значні катастрофи – потоп, війна, терористичний акт – здатні ввести населення в стан колективного заціпеніння, що дає можливість отримати широке і чисте поле для політичних експериментів. В моменти шокових потрясінь людям психологічно та фізично немає за що триматися, вони стають покірними і слухняними. В такі моменти «нові художники» малюють альтернативну дійсність в їхній свідомості. Це яскраво підкреслюється словами прибічників шокової терапії: «Їхня психіка схожа на чистий аркуш паперу, на якому ми можемо створювати нову дійсність» [26, с. 40]. Коли дія шоку минає і люди оговтавшись розуміють, що момент колективної травми використали в корисливих цілях, вони вже не в змозі нічого змінити. Схожої думки дотримується прибічник шокової терапії в економіці М. Фрідман: «Лише криза – справжня чи уявна – призводить до реальних перспективних змін» [59, p. 191]. Кризи, шок, катастрофи стають каталізатором змін та нових можливостей, які розглядаються політиками як подарунок долі. Таким чином, шок використовували не лише для покращення власного становища, а й з метою цілеспрямованої зміни народу, його існування, долі та майбутнього. Застосування шокових методів стає індикатором того, що політики намагаються втілити програму – політичну, релігійну, економічну, яка не користується підтримкою громадян або взагалі є протилежною їхнім життєвим інтересам.

Головним принципом проведення шокової політики виступає стратегічне планування несподіваних та блискавичних змін з метою унеможливити рух опору з боку противників таких методів. Тому за своєю природою парадигма шокової політики передбачає проведення стрімкої атаки в той момент, коли стан масової дезорганізації та невизначеності відкриває «вікно додаткових можливостей», дозволяючи здійснити зміни перш ніж населення буде здатне встати на захист власних інтересів. Даний принцип підтверджується словами Джозефа Штігліца, який був головним економістом Світового банку: «Найсприятливіші умови для проведення реформ у виснаженому та зневіреному суспільстві», яке не може чинити опір внаслідок дії шоку [26, с. 293].

Західні дослідники стверджують, що сучасні технології шоку призводять до формування «суспільства спектаклю». Широке коло технологій маніпуляції свідомістю може зруйнувати в людині знання, здобуті з реального історичного досвіду і замінити їх знаннями, штучно сконструйованими «режисерами». У людини з’являється переконання, що головне в житті – видимість, спектакль, а не реальність. Зникає межа між реальним та уявним. Використовуючи шок політики перетворюють світ на сцену. Невидимі «режисери» втягують суспільство у масовку, а актори спускаються зі сцени в зал. Внаслідок цього ми втрачаємо відчуття реальності, перестаємо розуміти, де гра акторів, а де реальність. Йдеться про те, що шокова політика трансформує культуру сприйняття, стирає межі між життям і спектаклем, саме життя стає умовним, нестійким та схожим на карнавал. Актори опинилися у залі, а глядачі – на сцені, все перемішалося. Сьогодні цю режисуру перенесено в політику, економіку, на вулиці та площі [23, c. 132]. Особливість використання шоку в політиці полягає в тому, що він завжди слугує для досягнення певних політичних цілей та має політичні наслідки для всього суспільства чи якоїсь його частини. Він стає інструментом, за рахунок якого воля меншості в завуальованій формі нав’язується волі більшості. Під час маніпулювання суспільством за допомогою шоку зростає швидкість перебігу суспільно-політичних процесів, які перевищують адаптаційні можливості не лише окремої людини, а й великих соціальних груп. Особливо це помітно на прикладі різних соціальних організацій – об’єднань людей, соціальних груп, громадських, політичних та державних структур [32, c. 20].

В таких нових умовах формується нова стійка ідеологія – «ідеологія видовища», де образ телебачення постає як головний політичний простір. Коли CNN наповнює ефір своїми повідомленнями про міжнародні кризи, це викликає емоційну реакцію у публіки, яка готова піддатися впливу для вирішення ситуації. У шокових ситуаціях підвищується схильність особи до навіювання, зростає рівень маніпулятивного впливу на неї. Від глибини шоку залежить рівень нейтралізації психологічного захисту кожної особи та суспільних груп загалом.

Можна виокремити дві групи підходів, які по різному обґрунтовують сутність, природу та джерела шоку як політичного явища. Представники першого підходу вважають, що дане явище існує окремо від політичної системи і проявляється лише частково внаслідок спонтанного включення його наслідків в систему прийняття політичних рішень. Натомість, представники другого підходу дотримуються думки, що шок вбудований в структуру сучасних політичних відносин і виступає одним із засобів (ресурсів) політичної еліти. Для представників даного підходу шок в суспільному організмі являється не лише наслідком спонтанних природних, катастрофічних подій і обставин, а може бути свідомо сконструйований самими політичними акторами, з метою втілення у життя радикальних політичних рішень та експериментів, які не користуються широкою підтримкою громадян.

Серед представників другого підходу варто виокремити погляд на місце шоку в політиці С. Хансена, який вважає за необхідне визначати шок, виходячи не лише з техногенних, природних, спонтанних та зовнішніх щодо людини чинників, а перш за все, з людських. Це дозволяє розширити розуміння шоку в політиці, за рахунок врахування умов, які штучно створюються людьми, з ціллю викликати відчуття шоку в певної соціальної групи.

Представники першого підходу говорять про об’єктивний характер шоку в сучасному світі та неможливість його контролювати. Вони вважають, що його величина та сила впливу залежить від швидкості розвитку людства та збільшенням, внаслідок цього, природних, катастрофічних ситуацій. В рамках другої традиції не відкидається можливість контролювання та обмеження впливу шоку на функціонування політичної системи суспільства. З точки зору прихильників даної ідеї, необхідно замінити або реформувати панівну в індустріальній цивілізації продуктивістську модель суспільного розвитку, яка підштовхує людей до породження шоку та небезпеки, принципово іншою – гуманістичною моделлю, що ґрунтується на визнанні самоцінності та самовдосконалення людини як особистості.

Шок стає тим чинником, який розділяє людей на дві групи: меншість, яка прагне досягти шокового стану в політиці, з метою реалізації власного політичного проекту та більшість, яка намагається уникнути його дії і яка найсильніше відчуває його вплив на собі. Розглядаючи природу шоку та місце його в політичній дійсності ми можемо стверджувати, що швидкість дії шоку має значно руйнівніший вплив, ніж напрям його дії. В процесі застосування шокових методів значно змінюється баланс, який переважає в будь-якому суспільстві між звичними та незвичними елементами політичного життя його членів, між передбачуваним і непередбачуваним. Оточуюче політичне середовище стає більш хаотичним і безконтрольним.

Неможливо викликати стан шоку у великої кількості індивідів без впливу на раціональність суспільства в цілому. Саме тому, вплив шоку навіть на обмежену групу людей трансформує всю структуру суспільства. Тобто, шок посилює взаємопроникнення та взаємозалежність усіх структурних елементів сучасного суспільства. Сьогодні, на думку Даніеля Мойнігана, головного консультанта Білого дому з міських питань, США так впливають на індивідів, що це призводить до нервових розладів усього суспільства [38, c. 397]. В свою чергу, в таких умовах людина, яка змушена адаптуватися та пристосовуватися до нової політичної і життєвої дійсності, втрачає здатність до адекватної самооцінки.

Шок, як політичне явище, постійно підживлює відчуття страху та невизначеності у суспільстві. Перебуваючи під постійним впливом шокових чинників та страху народ поволі перетворюється в безправний та безголосий інструмент маніпуляцій, що звикає коритися силі та примусу. Тобто, вже не лише влада перешкоджає функціонуванню демократії, а й самий народ перестає брати активну участь у її формуванні. Використовуючи продуману шокову політику, певні групи тиску визначають контури культурного розвитку політичної системи та суспільства. На прикладі того, як світ рухається від стабільності до нових форм хаосу, політика все більше починає нагадувати гру з нульовою сумую. Саме шок відіграє у цьому ключову роль. В таких умовах шок стає одним із психологічних різновидів примусових ресурсів влади (не лише політичної), які спрямовані на досягнення бажаної поведінки всупереч внутрішнім переконанням та пріоритетам індивіда.

Необхідно визнати, що в сучасній політиці непередбачуваність, дезорганізація стають нормою. Порядок денний радикально змінюється, коли увага громадськості привернута до непередбачуваних і надзвичайних подій. Деякі дослідники обґрунтовують використання шоку самою непередбачуваною природою політики. На їхню думку, непередбачувані події не можна вивести з будь-якої системи прийняття рішень. Батіг непередбачуваного, випадкового та екзогенного постійно присутні в політичних рішеннях кожного рівня [40, c. 180].

В політичному управлінні шок впливає на визначення проблеми і порядку денного. Щось шокуюче має відбутися, щоб привернути нашу увагу і змусити глибоко задуматися над його особливостями. Зокрема Дері переконує, що шок та породжені ним проблеми необхідно вважати можливостями для покращення і тоді процес визначення проблеми був би пошуком, творчістю і початковою перевіркою ідей для розв’язання проблеми, ще до її остаточного розповсюдження. Таким чином, шок демонструє початкову відмінність між «нормальним» і тим, що стає проблемою. Слово «нормальний» вживається тут у нейтральному значені, тобто вказує на умову, що не викликає особливої уваги або занепокоєння. В такому випадку, все що ми визначаємо як шок у політиці ділиться на дві категорії: перешкоди для наших бажаних дій або цілей і образ нашого розуміння того, що значить «нормальний» стан.

Причина шоку, на думку більшості дослідників, полягає в різниці між швидкістю змін в свідомості людей та обмеженою швидкістю людської реакції на ці зміни [48, c. 13]. Тому, політики розуміють, що для подолання спротиву людей певній політичній інженерії їм потрібно пришвидшити зміни в політичному житті та надати їм радикального характеру. Шок стає одним із дієвих інструментів політики у сучасному житті. Він поділяє людей на дві категорії: тих, для кого відкриваються нові перспективи та можливості, а також тих, які відчайдушно намагаються чинити спротив його впливу.

В сучасній політичній системі шок стає ключовим засобом нищівного емоційного і фізичного тиску на суспільство, з метою концентрації політичного управління та керування в руках невеликої технологічної і управлінської еліти. На думку Тофлера, зміст шоку полягає у перетворені політичної реальності на сферу, яка буде важко сприйматися та передбачатися. Це стає втіленням колективного шоку на рівні всього суспільства. Якщо індивідуальний шок відчувається у результаті нездатності встигнути за темпом змін, то суспільства страждають від колективного шоку, який руйнує процеси раціонального прийняття політичних рішень та зменшує рівень політичної участі громадян. Таким чином, шок у політиці руйнує природу розвинутого громадянського суспільства і зменшує рівень громадського контролю за діяльністю влади. Цей момент відсутності контролю та відповідальності сприймається владою та групами інтересів, як найбільш вдалий період для втілення у життя радикальних політичних рішень.

Шок це конкретна політична сила, яка глибоко проникає в наше особисте життя, примушує нас грати нові соціальні і політичні ролі та ставить нас перед обличчям нової, підриваючої духовну рівновагу психологічної хвороби. Шок можна розглядати, як постійне підвищення рівня невизначеності, яка породжена прискоренням змін та потребою в розумно-точних образах того, що в певний момент являється найбільш імовірним [48, c. 511]. Внаслідок дії шоку в межах політики люди стають нездатними раціонально контактувати з політичним середовищем. Впливаючи на демократичні політичні режими шок призводить до викривлення існуючої політичної системи і посилює авторитарні тенденції управління.

В політиці для того, щоб штучно викликати у людей відчуття шоку здійснюють бомбардування свідомості за допомогою яскравих спалахів ламп, швидкої зміни кольорів, хаотичних звукових ефектів, значне інформаційне навантаження. Доктор Джеймс Міллер заявив, що «наповнюючи людину інформацією, в кількості більшій, ніж вона зможе переробити, ми призводимо до підриву її психологічної стабільності. Тому інформаційне перевантаження часто стає причиною різних форм духовних і психологічних захворювань [48, c. 385].

Через неоднозначність та складність дослідження впливу шоку на політичне життя сучасного суспільства не існує єдиного підходу до його визначення та інтерпретації. Найчастіше дослідники пропонують ситуативне визначення шоку в політиці, яке відповідає лише вузькому колу досліджуваних проблем і не претендує на абсолютність та всезагальність. В рамках даної роботи ми розглянемо ключові інтерпретації даного явища та спробуємо виробити універсальний підхід до трактування шоку через призму політики.

Шок можна визначити як реакцію людини на надто високе зовнішнє подразнення. В межах політичної системи таким подразненням виступають радикальні політичні рішення та вчинки, стихійні лиха, економічні, соціальні та політичні кризи. Це викликає замкнення людини в собі через соціальне, політичне, інтелектуальна та емоційне відчуження, відсторонення від оточуючого світу. В такій ситуації для людини характерне відчуття втрати стабільності та спокою [8, c. 170].

Шок в рамках політичних відносин проявляється як страждання фізичне і психологічне, що викликає перенавантаження адаптаційних систем людини, яке відображаються на процесі прийняття індивідом певних політичних рішень. Шок у політиці – це хвороба радикальних та миттєвих змін політичної дійсності, на які адекватно не встигає реагувати свідомість індивіда. Шок характеризується несподіваною втратою відчуття реальності, вміння орієнтуватися в політичному середовищі [63]. Політична наука, яка має мультипарадигмальний характер, дозволяє одержати комплексні уявлення про шок як складний соціальний феномен, який являє собою як об’єктивну реальність, так і соціально сконструйовані загрози. Несприятливі події мають як природне, так і суспільне походження, виникаючи в результаті поєднання певних фізичних, хімічних, біологічних, соціально-економічних і політико-культурних факторів.

Стан шоку може проявлятися на трьох рівнях:

1. сприйняття;

2. осмислення (усвідомлення);

3. прийняття рішень.

Такі феномени як шок у політиці та постшокова політика викликають руйнівний стрес та дезорієнтацію, які підпорядковують поведінку індивіда певній групі інтересів [48, c. 16]. Шок у політиці надав групам інтересів нові додаткові можливості для оволодіння суспільними ресурсами і благами, створивши при цьому відповідні методи, способи і прийоми їх захоплення та перерозподілу серед політичної та економічної верхівки. Використання шоку в цілях політичних перетворень суперечить самій природі політики, яка століттями була засобом досягнення міжгрупового консенсусу у суспільстві та втіленням цивілізованого, а не варварського засобу задоволення групових інтересів.

Використовуючи шок, як засіб досягнення певних цілей, в суспільстві досягають стану потрясіння, конфліктності, невизначеності та неспокою. Така афективна атмосфера в суспільстві стає ґрунтом для проведення радикальних суспільно-політичних експериментів та перетворень.

Одним із найпотужніших джерел шоку в суспільстві виступають стихійні лиха і катастрофи. Внаслідок їхнього руйнівного впливу навіть психологічно стійкі люди можуть потрапити в стан неможливості адаптуватися, пристосуватися, нездатності прийняти навіть елементарне рішення. Ці шокові умови значно підвищують психологічну ціну прийняття рішень. Такі події викликають у індивідів стан психологічного пригнічення, яким вдало користуються ті, хто хоче здійснити радикальне перетворення політичної системи, в той момент, коли опір суспільства буде найслабшим. Внаслідок цього значні маси людей починають відчувати себе спустошеними, виключеними з активного політичного життя, непотрібними і нездатними вирішувати завдання найближчого майбутнього. Найбільш характерними відчуттями для них стають невизначеність, дезорганізація, дезорієнтація, інтелектуальний вакуум на рівні персональних цінностей.

Процедура шокової політики переслідує три завдання:

1. трансформувати організаційну структуру сприйняття політичної системи;

2. здійснити корінний злам її звичної структури;

3. сфокусувати увагу суспільства на джерелах шоку.

Відчуття тривоги та невпевненості охоплює цілі народи, мільйони захоплених зненацька людей. Вони не можуть орієнтуватися в оточуючому світі, втрачають здатність розумно керувати подіями і вчинками, які миттєвою лавиною падають на них. Це призводить до переорієнтації цінностей та позиції людей у суспільстві. Поважна людина стає вигнанцем; той, хто звик до землі батьків, стає біженцем; православні потрапляють в ісламське оточення. Психологічне оніміння – це жорсткий синдром сучасного політичного життя, який використовують для проведення радикальних політичних перетворень та експериментів [48, c. 10]. Можна констатувати дезорієнтацію людини в умовах хаосу та зміни всієї ціннісної ієрархії в політичній системі. Сфера радикальної політичної інженерії не просто розширюється чи стає масштабнішою – вона прискорю темп політичних змін. Це призводить до руйнівного впливу на нашу психіку, порушує внутрішню рівновагу, змінює образ звичного життя.

Підсумовуючи всі уявлення та підходи до розуміння шоку в політиці можна констатувати, що всі попередні нечисленні дослідження акцентували свою увагу лише на небезпеці шоку внаслідок його прямої і безпосередньої дії на усі сфери та системи суспільного життя. Натомість, дане дослідження розширює розуміння шоку за рахунок аналізу його непрямої та прихованої дії, коли шок стає лише передумовою подальшої корінної перебудови політичної системи та її підсистем. Тобто, ми доповнюємо дослідження шоку тим, що зображуємо, як дехто може керувати, використовувати та створювати шок, як засіб/ресурс для досягнення політичних цілей. Проте, слід визнати, що шок у політиці дуже важко піддається вивченню, бо надійні індикатори складно знайти.