12. Висвітліть головні причини та наслідки феодальної роздрібленості Київської Русі.

Виникнення і розвиток феодалізму виявляються насамперед у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку ЇХ ст. та археологічні пам’ятки. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Були центри, де цей процес відбувався швидше (наприклад, Київська, Галицька, Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався (землі в’ятичів, дреговичів). Первісною формою реалізації феодальної земельної власності було полюддя, в якому у відкритій формі виступають відносини панування та перехід землі у феодальну власність. Полюддя — процедура об’їзду князями підвладних земель з метою збирання данини; пізніше — подать, яку їм сплачували.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, у який входили київські князі, місцеві князі, бояри.

Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Відбувався процес формування духовенства, верхівку якого становили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) й біле (мирське).

Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини. Вони, очевидно, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам’ятках, але існували у реальному житті. Все це вирізняло феодалів серед решти населення.

Отже, поряд із класовим поділом суспільства відбувався процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп.

Крім феодалів, існували вільні селяни-общинники, вільне міське населення, феодально залежне населення, раби.

13. Охарактеризуйте геополітику Київської Русі та Гальцько-Волинської держави.

Важливим геополітичним чинником існування Київської Русі є постійна боротьба зі степовими кочівниками. Авари, хозари, потім печеніги, яких витіснили половці. Різне географічне положення створювало нерівномірне обстановку всередині Київської Русі, кожне князівство розвивалося по-своєму. Великому Київському князю важко було керувати величезною країною і він виділяв своїм князям уділи в спадкове володіння. Між князями виникали чвари, характерні для лествічного порядку спадкування. Така ситуація не сприяла зміцненню держави, вела до його розхитування і послаблення. Якщо Володимир Мономах вмів ще тримати Київську Русь в єдності, то вже за його сина Мстислава вона почала розпадатися. Після смерті Мстислава майже всі князівства вийшли з покори великому князю. Відділилися Новгород (1136-1137), Володимиро-Суздальське, Полоцьке, Смоленська, Сіверське, Чернігівське, Галицько-Волинського князівства. До середини XII століття Київська Русь, як держава, повністю розпалася. 15 князівств поступово перетворилися в маленькі суверенні держави. Влада Великого Київського князя Безповоротно пішла в минуле, хоча символічна величність престолу збереглася. Після смерті Ростислава на великокнязівський стіл пред'явив свої спадкові права Андрій Суздальський, який організував похід проти Мстислава. Київ піддався раззоренію.

Андрій віддав спустошений Київ молодшому братові Глібу Юрійовичу (Див. далі Київське князівство). Київ з того часу перестав бути стольним містом Русі і сидів у ньому князь не був тепер правителем Русі, що стало подією поворотним, від якого історія Русі прийняла новий хід (див. Русь Володимиро-Суздальська).

Не маючи міцних основ державного побуту Південна Русь після навали Орди підпала під владу князів литовських. Ця обставина не було згубно для народності південно-західних руських областей, тому що литовські завойовники взяли російську віру, російська мова, все залишалося по-старому, але згубно було для російського життя на південному заході з'єднання всіх литовсько-російських володінь з Польшею внаслідок сходження на польський престол литовського князя Ягайла. З цього часу Південна Русь мала набрати марну боротьбу з Польщею для збереження своєї народності, основою якої була віра.

У період роздроблення найсильнішим на Південно-Західній Русі було Галицько-Волинське князівство. Посиленню цього князівства сприяв геополітичний фактор: віддаленість від Києва та близькість до торгових шляхів у Європу, а також наявність соляних промислів, родючої землі.

14. Визначте передумови об*єднання Галичини і Волині в єдину державу, дайте характеристику етапам її розвитку(1199-1340рр.)

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

—І етап (1199—1205) — утворення та становлення.

Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об’єднує Галичину й Волинь. Він веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів — у греки».

— II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характер. риси державного життя у цей час:

- прогресуюче свавілля бояр

-безперервне втручання у внутрішні справи західнорусь. земель сусідніх держав – Угорщини та Польщі

- зростаюча монгольська загроза

- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

—III етап (1238—1264) — об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.

Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином.  Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою.

—IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність. Його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Але за їх правління територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію. Спостерігалося піднесення.

—V етап (1323—1340) — поступовий занепад

Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Після його смерті протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.