59. Яким чином, на вашу думку, екстенсивні методи ведення господарства в срср у 1960-1980-ті рр.. Впливали на стан української науки?

Однак в організації сільськогосподарського виробництва М. Хрущов віддавав перевагу екстенсивним формам господарювання. Один зі способів вирішення зернової проблеми перший секретар ЦК КПРС вбачав в освоєнні цілинних земель у східних районах СРСР. Лютнево-березневий пленум ЦК КПРС 1954 р. ухвалив постанову про подальше збільшення виробництва зерна в країні й про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного Кавказу. Освоєння незайманих земель відбувалося за рахунок господарств Європейської частини СРСР і головним чином України. Цілинна програма виснажувала людські й матеріальні ресурси республіки. Незважаючи на дуже скрутне становище в аграрному секторі (нестача техніки, кадрів, складне фінансове забезпечення господарств), з України в райони освоєння цілини було вивезено велику кількість техніки. Лише у 1954—1955 pp. за рішенням партійних і комсомольських комітетів, відповідних сільськогосподарських органів до цілинних радгоспів Казахстану прибуло понад 93 тис. українців.

Політика освоєння цілинних земель дала лише короткочасний ефект (загальні втрати врожаю на освоєних землях були надто високими, а виробництво зерна на 20% дорожчим, ніж у середньому в СРСР). У цілому грандіозний хрущовський проект надовго законсервував екстенсивний характер сільського господарства СРСР.

Прагнення домогтися якнайшвидшого вирішення продовольчої проблеми штовхало М. Хрущова до втілення в життя низки волюнтаристських, нереалістичних надпрограм. Уже в червні 1954 р. з трибуни чергового пленуму ЦК КПРС Хрущов закликав трудівників села взяти курс на збільшення посівів кукурудзи, що мало б сприяти вирішенню двох завдань, а саме: поповненню ресурсів зерна й одержанню основного тваринного корму. «Кукурудзяна епопея» здійснювалася майже повсюдно і часто без належного економічного обґрунтування. У 1961 р. в Україні «цариця полів» займала 40% усієї посівної площі. Проте зернову проблему повністю розв'язати так і не вдалося: після неврожаю 1963 р. СРСР почав імпортувати зерно з Канади та США, що тривало аж до краху СРСР.

Поставивши завдання «найближчими роками наздогнати США по виробництву м'яса, молока й масла на душу населення», Хрущов у 1957 р. вдався до реалізації чергової надпрограми збільшення тваринницької продукції. Програма, що базувалася на екстенсивних методах господарювання, передбачала збільшення кількості худоби в колгоспах та радгоспах більше ніж удвічі, а обсягів виробництва м'яса — у 3,5 раза. Партійно-державне керівництво у завданнях на семирічку (1959—1965 pp.) запланувало нереальні темпи зростання сільськогосподарської продукції. У мирному змаганні з провідною країною світу взяла участь і Україна. Більше того, з трибуни XX з'їзду КПУ, що відбувся в 1959 p., лідер українських комуністів М. Підгорний пообіцяв, що республіка виконає завдання семирічки у галузі сільського господарства за 5 років. Однак, коли в 1964 р. проаналізували стан народного господарства, зокрема й аграрного сектору економіки, висновки були невтішними. Виробництво продукції тваринництва у республіці в 1964 р. впало до 92% рівня 1958 р.

Таким чином, жодна програма з проблем організації сільськогосподарського виробництва не була реалізована. Головна причина цього явища приховувалась у неефективності колгоспно-радгоспної системи, застосуванні адміністративно-командних методів управління, ігноруванні економічних важелів прогресу.

Величезної шкоди сільському господарству завдали укрупнення колгоспів, перетворення багатьох із них на радгоспи, ліквідація «неперспективних» сіл. На стан сільського господарства негативно вплинули розпорядження радянського уряду про зменшення удвічі розміру площі присадибних ділянок (1955 р.) та заборона утримання худоби в містах і селищах (1959 p.). Урешті-решт сільське господарство знову перетворилося на найслабшу ланку хронічно хворої радянської економіки.