55. Розкажіть про особливості соціальної політики в Україні за часів перебування при владі Микити Хрущова

Зміни в суспільному ладі.

Середина 50-х років характеризується виникненням необхідності принципових змін в усіх сферах життя суспільства.

У цей період психологія більшості людей була деформована. Мільйони людей ще перебували в сталінських Кулагах. Ще кровоточили рани від братовбивчої війни на західноукраїнських землях.

І все ж у суспільно-політичному житті назрівали суттєві зміни. Вагомою подією на цьому шляху став ХХ з'їзд КПРС (14-25 лютого 1956р.). Була прийнята Постанова ЦК КПРС "Про подолання культу особи та його наслідків". Почалась десталінізації - процес обчищення радянського суспільства від характерних ознак культу особи Й.Сталіна (1956-1964р.р.).

Перед делегатами постав образ Сталіна - жорстокого, малокомпетентного тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжально знищуючи опонентів і вчорашніх соратників.

Жорстокій критиці була піддана центральна фігура офіційно насаджуваної десятиліттями системи канонізованих цінностей. Цей момент можна вважати точкою відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від тих рис, що гальмували його розвиток навіть на шляху, накресленому офіційною комуністичною доктриною. Проте гостра критика, яку містили документи, прийняті на з'їзді, не зачіпала суті командно-адміністративної системи, зводячи всі вади системи до культу особи. Але до нового визначення тоталітарної системи було ще далеко.

Але процес десталінізації в Україні відбувався повільніше. Із запізненням у процесі стали з'являтися статті в "дусі рішень ХХ з'їзду". Тон і зміст критики української преси були стриманішими, ніж загальносоюзної. Зміни торкнулися переважно культурного життя.

До березня 1957р. повернулися до рідних осель 20043 учасники оонівського руху і 22497 "бандитських посібників"., 6416 осіб, засуджених за інші антирадянські виступи, 9111 членів сімей оунівців, висланих за рішенням особливих нарад МВС СРСР.

На кінець 50-х років органами КДБ і прокуратури республіки було переглянуто справи майже 5.5 млн. осіб, які перебували на обліку репресивних органів.

Поштовхом до цього стала Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про усунення наслідків грубих порушень законності щодо до колишніх військовополонених і членів їх сімей" (29 червня 1956р

Фактично було реабілітовано 58% репресованих.

Ці цифри свідчать про жахливі масштаби репресій і водночас про обмеженість процесу реабілітації. поза законом залишалась більшість жертв репресій 20-х -початку 30-х років, діячі ОУН - УПА та інші.

Реабілітовано колишніх партійних і державних діячів, військових: Бубнова, Постишева, Якіра, Уборевича, інших, але мільйони звичайних радянських людей не були реабілітовані. Всі політв'язні, що залишились у живих, випущені на волю - але вони були невлаштовані матеріально. У вересні 1955р. реабілітовані або випущені люди, ув'язнені за контакти з нацистами під час Другої світової війни; отримали право повернутись на батьківщину чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. 1957 р. поновлено Чечено-Інгушську, Кабардино-Балкарську, Карачаєво-Черкеську АССР, але не було реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, виселених вірменів, греків, болгар, інших народів, що були депортовані.

У цій обмеженості й непослідовності відчувалась певна система - поза процесом реабілітації залишилися майже всі, хто був так чи інакше пов'язані з обвинуваченнями в націоналізмі.

Скасовано трибунали, Верховний суд отримав право переглядати рішення "трійок". На цьому тлі цікавим виглядає засудження і розстріл Берії влітку 1953р. - чи це повернення до репресій, чи ліквідація їх ініціатора.