34. Визначте основні напрями державотворчої діяльності Директорії унр, наскільки вона була ефективною?

Деклараціями Директорії, оголошеної 26 грудня 1918 р., відновлювалися права, які мали селяни і робітники за Центральної Ради. Всі трудові господарства залишались у попередніх власників непорушними, а решта земель переходила в користування безземельних і малоземельних селян. Було відновлено 8-годинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів. Головнимй Отаман С. Петлюра висунув гасло: «Геть гетьманців, геть совдепи; нехай живе Директорія!», на яке пристали практично всі отамани. Платформа Директорії, відповідні їй дії спочатку знайшли підтримку мас. Про це свідчили селянські з’їзди. Однак через короткий час селянські з’їзди припинилися, вони оголошувались «більшовицькими». А лідери УСДРП виступили за «справжній демократизм» Установчі збори, демократичні органи самоврядування на місцях тощо, тобто за принципи загального виборчого права. Так створювалася ідейна база для повернення організацій правого флангу – хліборобів-демократів, соціалістів-самостійників, соціалістів-федералістів, Січових стрільців, різноманітних отаманів тощо.

Від самого початку діяльність нової влади, що постала в Україні 14 грудня 1918 p., була антитезою до внутрішньої політики гетьманського уряду, більшість законів і постанов якого було скасовано. Директорія УНР і надалі планувала дотримуватися ліворадикального політичного курсу, тотожного до курсу Центральної Ради, при цьому часто некритично сприймаючи її досвід і повторюючи помилки.

Загалом же, діставши владу, Директорія у внутрішньополітичній діяльності зосередила зусилля на: реалізації ідеї трудових рад тобто рад представників тих прошарків суспільства, що не експлуатують чужої праці як основи державного устрою Української Народної Республіки це рішення було ухвалено на Державній нараді 12–14 грудня 1918 р. Директорії з представниками різних політичних партій; скликання Трудового конгресу – найвищого органу законодавчої влади країни, якому Директорія мала скласти свої повноваження закон УНР від 5 січня 1919 p.; проведення аграрної реформи шляхом ліквідації приватної власності на землю закон УНР від 8 січня 1919 p.; введення національної грошової одиниці – гривні закони УНР від 6 і 24 січня 1919 p.; створення Української автокефальної православної Церкви закон від 1 січня 1919 р. тощо. Визначною але так і не втіленою в життя подією стало проголошення 22 січня 1919 р. Акту соборності України – об’єднання УНР із Західноукраїнською Народною Республікою.

У зовнішній політиці Директорія, як і попередні режими, налагоджувала відносини з різними державами, намагаючись піднести авторитет України на міжнародній арені.

35. Роль і місце Української Центральної Ради в процесі українського державотворення.

На хвилі народного піднесення і згуртування національних сил у Києві 31 березня 1917р. було створено Центральну Раду. До неї увійшли українські соціалісти, представники робітничих, солдатських, студентських організацій, профспілок, кооперативів, духовенства та ін. Головою Ради 7 березня було обрано видатного історика і громадського діяча М. Грушевського

Таким чином, Центральна Рада, що оформилась шляхом делегування, а не загальних демократичних виборів, за своїм представницьким складом, функціями, значенням і формами діяльності є прообразом парламенту України. Згідно із проголошеною Першим Універсалом (10 червня 1917р.) стратегічною лінією - «однині самі будемо творити наше життя» 15 червня 1917 р. був створений перший український уряд Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. Він складався з генеральних секретарств, кількість яких у різні періоди коливалась від 8 до 14. Тим самим розпочався процес розмежування законодавчої й виконавчої влади. В організації місцевої влади і місцевого самоврядування Центральна Рада виходила з намагання реорганізувати попередню систему, пристосувавши її до потреб національно-державного будівництва.

Непослідовність дій Центральної Ради проявилася в тому, що в Четвертому Універсалі вона вдалася до визнання Рад робітничо-селянських І солдатських депутатів як органів місцевого самоуправління, не визначивши їхнє місце в структурі місцевих органів. Невдалими виявилися спроби врегулювати відносини між цими численними органами в Земельному законі від 18 січня 1918р., а також запровадивши законом від 6 березня 1918 р. новий адміністративно-територіальний поділ України на 30 земель. Структурна невизначеність системи самоврядування, відсутність належної правової бази та державного фінансування не дозволили Центральній Раді організувати діяльність органів влади й управління на місцях.

Важливим напрямом законодавчої діяльності Центральної Ради була робота над проектом Української Конституції, яка розпочалася після прийняття Першого Універсалу. Конституція УНР була ухвалена Малою Радою в останній день існування УНР, 29 квітня 1918р. Конкретно-історичні обставини зумовили її спрямованість як документа перехідного періоду, але, безперечно, це була демократична за своїм змістом конституція.

Тимчасовий робітничо-селянський уряд, бажаючи розповсюдити радянську владу на всю територію України, декретом від 6 січня 1919 р. скасував встановлену Центральною Радою назву держави «Українська Народна Республіка» (УНР) і затвердив іншу, на зразок РСФРР, офіційну назву Українська соціалістична радянська республіка» (УСРР).