51)Дегуманізація культури техногенної цивілізації др. Половини 20ст.

Гуманізм — визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Гуманізм це ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.

Гуманістичний світогляд протиставляється світоглядам, для яких людина не стоїть на вершині піраміди цінностей: релігійному, де найголовнішою цінністю проголошується бог, класовому, для якого найважливіші інтереси певного класу, імперському, для якого найпершою цінністю є інтереси імперії, тощо.

Соціальна ситуація в світі кінця ХХ століття і початку ХХI століття характеризується системною кризою: безробіттям, інфляцією, зростанням цін, втратою більшої частини соціальних гарантій. Багатьма дослідниками констатується переорієнтація громадської свідомості з колективістського на індивідуальне, з самовдосконалення і творення на збагачення. У суспільну свідомість засобами масової інформації, пропаганди активно впроваджується принцип вседозволеності в гонитві за особистим добробутом, крайнього індивідуалізму, авантюризму, культу сили і грошей.

В якості основної причини загострення глобальних проблем можна назвати дегуманізація культури. Рішення сучасної кризи бачиться у поверненні справжнього гуманізму, де людина буде нести відповідальність за своє буття.

У ХХ столітті посилюється статус уявлень, відповідно до яких західна цивілізація наближається до стану кризи.»

Це дасть можливість перейти до нових умов буття людини і культури, і перед людиною стоїть нетривіальна задача: повернути людині наснагу духовних істин, вдихнути в нього загублену віру в єдність Правди, Добра і Краси.

Таким чином «в епоху технічної цивілізації така об'єднавча тенденція є єдино рятівною для людства. Інша, зворотна тенденція буде мати апокаліпсичне завершення». вдихнути в нього загублену віру в єдність Правди, Добра і Краси.

Таким чином «в епоху технічної цивілізації така об'єднавча тенденція є єдино рятівною для людства. Інша, зворотна тенденція буде мати апокаліпсичне завершення».

52)Постмодернізм та егалітаризм як характеристики духовної культури др. Половини 20ст.

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

риси постмодернізму:

культ незалежної особистості;

потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

іронічність та пародійність.