25)Внесок у культуру ренесансної європи вихідців з україни

У мистецтві Ренесанс — назва стилю, що прийшов на зміну ґотиці. В Україні на початку 16 — пол. 17 ст., за доби розвитку міст і зростання міщанського стану. Пам'ятки Ренесансу характеристичні насамперед для західної області України, зокрема для Львова, до якого приїздили кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії (Кастіліо Петро, Італьчик Петро, Красовський Петро, Римлянин Павло й ін.) і Німеччини (Пфістер Йоганн, Горст Гайнріх, Шольц Гануш та ін.). У літературі й науці, поруч з тенденцією відродити культуру античности (так, як її тоді розуміли), йшли намагання культивувати людську індивідуальність, що мусить бути звільнена від авторитетів традиції, переживати й думати незалежно від них. При сильних ще традиціях середньовіччя в 16 ст., знання латинської мови, яка в навчанні стала поруч із грецькою, спричинилося до знайомства з новою латинською літературою, яка головно завдяки діяльності гуманістів-чужинців (Конрад Цельтес, Каллімах та ін.) почала розповсюджуватися в Польщі й Литві та на західноукраїнських землях, у Львові, де якийсь час перебував Каллімах, прибулий з Константинополя. У Польщі видатними представниками Ренесансу 15 — 16 ст. були учені і письменники українського роду: Лука із Русі, автор виданого у Кракові 1522 року підручника епістолографії, Павло Русин із Кросна (кін. 15 — поч. 16 вв.), Станислав Оріховський (Оріховій Роксолян) з Оріхович близ Перемишля (1513 — 66), Шимон Шимонович зі Львова (1557 — 1629) та ін. В Україні засвідчене знайомство з поетикою Pенесансу, вплив граматичних творів розпочався на українських словниках і граматиках 16 ст., у творах українських письменників, а ще більше на початку 17 ст. зустрічаються згадки про авторів Ренесансу (Еразма Ротердамського, Джордано Бруно, Кардана та ін.). Латинськими працями користувалися й українські полемісти 16 ст., іноді згадки про авторів Ренесансу трапляються й у 18 ст. (у Г. Сковороди). В Острозькій академії навчання включало знайомство з вченими Ренесансу. З красного письменства відомий український переклад однієї новелі з «Декамерону» Боккаччо і новий переклад «Олександрії» та кілька дрібних опусів. Літературна творчість І. Вишенського стилістично була вже переходовим явищем до бароко.

26)Гуманістичні та реформаційні ідеї в культурі україни 16-першої половини 17 ст.(на прикладі острозького культурного осередку)

В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення становища православної церкви в Україні (бо католицька верхівка не була зацікавлена в розвитку освіти православного населення взагалі, а духовенства особливо), турботу про освіту та збереження культурних традицій взяла на себе маєтне міщанство. Утиски православного населення, його безправне становище у Речі Посполитій призвели до масового переходу в католицизм української шляхти і магнатів, що були економічною опорою церкви як оберега культури. Наймогутніші аристократичні роди спокушалися королівськими привілеями, а інші (Немиричі, Чап-личі-Шпановські, Вишоваті) створили протестантські громади. Православними залишилися кілька родів, і саме вони взяли під свою опіку розвиток української культури. Найвагомішим виявився внесок у справу відродження української культурної самобутності Острозького культурно-освітнього осередку. До вченого гуртка, заснованого 1576 р. князем Костянтином Острозьким, входили люди різного походження — греки, поляки, білоруси. До осередку, крім ученого гуртка, належала колегія — перша спроба створення школи вищого типу в східних слов'ян, а також друкарня, де працював Іван Федоров. Із діяльністю Острозького осередку пов'язаний важливий етап у розвитку української духовної культури. Випускник колегії Мелетій Смотрицький створив першу граматику старослов'янської мови (1619 p.), яка стала зразком для всіх слов'ян. Внаслідок припинення фінансування осередку онукою К.Острозького Анною-Алоїзою Ходкевич, його діяльність 1636 р. занепадає. Однак не менш вагомою причиною занепаду діяльності осередку була його орієнтація на реанімацію православної візантійської традиції, що неминуче прирікало виховану Острогом культурну еліту України на ізоляцію від Європи, її класичної науки та раціоналістичної думки. Надбання ренесансної культури і духовну спадщину Київської Русі острозькі діячі пристосували для обстоювання необхідності розвитку української духовної культури, виходячи з її власних традицій і притаманної їй системи цінностей, а також із переконаності в необхідності зміцнення та популяризації православної релігійної доктрини з метою перетворення її у символ єдності народу в боротьбі проти поневолення.

Острозький осередок виховав Івана Вишенського, Петра Конашевича-Сагайдачного, Йова Княгиницького, Мелетія Смот-рицького та ін. Традицію Острозького осередка гідно продовжив учений гурток Києво-Печерської Лаври, який появою завдячує енергійному ченцеві Єлисієві Плетенецькому. Син дяка Хоми з Рогатина, вихованець Львівського братства, здібний політик і громадський діяч посів у 1599 р. посаду архімандрита Києво-Печерської лаври і розгорнув тут бурхливу діяльність.