1. Поняття, предмет, функції міжнародного права.

Міжнародне право – система юридичних норм, які регулюють міжнародні відносини з метою забезпечення миру, прав людини і співробітництва, це рішення і правові засоби їх застосування прийняті поважними суб’єктами для реалізації спільних інтересів. На відміну від національного права суб’єктами виступають – держави, міжнародні організації, фізична особа не виступає суб’єктом міжнародного права (крім деяких випадків).

Під предметом МП розуміють особливий вид соціальних відносин – це міжнародні відносини, що мають міждержавний характер. Отже, предметом міжнародно-правового регулювання є відносини між суб’єктами МП. До суб’єктів відносяться – держави, міжурядові організації, державо подібні утворення, народи і нації, що борються для самовизначення.

Функції міжнародного права - це основні напрямки його впливу на соціальне середовище, що визначаються його суспільним призначенням.

Головною соціальною функцією міжнародного права є зміцнення існуючої міжнародної системи, забезпечення її функціонування. Здійснюється ця функція значною мірою шляхом підтримання міжнародного правопорядку. Головна функція юридична міжнародного права полягає в правовому регулюванні міждержавних відносин. Вона відображає метод реалізації головної соціальною функцією.

Інформаційно-виховна функція полягає в передачі набутого досвіду упорядкованого поведінки держав, у вихованні в дусі поваги до права, до охоронюваним їм інтересам і цінностям. Значення цій функції для міжнародних відносин та міжнародного права важко переоцінити. Вона покликана сприяти розвитку інтернаціонального свідомості та культури світу, також міжнародно а-правової свідомості, забезпечити міжнародному праву масову підтримку, в якій воно все більше потребує. Координуюча функція — полягає в тому, що за допомогою його норм встановлюють правила поведінки, які є стандартами для всіх держав у їх взаємовідносинах, щоб взаємодіяти сприяючи, а не заважаючи одна одній;

регулюючі функції — полягає в тому, що в нормах і загальновизнаних принципах держав закріплюються правила, без яких неможливе їх спільне існування та спілкування;

забезпечувальна функція — полягає в тому, що міжнародне право містить норми, які спонукають держави дотримуватись певних правил поведінки як у мирний час, так і в період війни;

охоронна функція — полягає в тому, що міжнародне право закріплює механізми, які захищають законні права й інтереси держави та дозволяють спільно (колективно) карати порушників.

2. Співвідношення міжнародного права та національного права.

Національне право регулювало переважно внутрішньодержавні відносини, а предметом регулювання міжнародного права були міждержавні стосунки, які стосувалися таких питань, як право війни, право миру, укладення міжнародних договорів та союзів, а також питання сфери юрисдикції держави.

МП є окремою правовою системою, яка має свої галузі иа інститути. МП не є галузю внутрі держ. Прав і не входить до його системи.

Є 2-і теорії співвідношення наприкінці XIX ст. у доктрині міжнародного права було сформульовано дуалістичну (або плюралістичну) концепцію, згідно з якою міжнародне і національне право являють собою дві окремі правові системи, що існують і функціонують незалежно одна від одної. Можна сказати, що дуалісти (плюралісти) вважають, що міжнародне і національне право є не тільки окремими, але й також автономними правовими системами, які функціонують у різних площинах. Згідно з крайньою версією дуалізму міжнародне і національне право не мають між собою жодного зв’язку чи точок перетинання, а також не можуть мати впливу один на одного.

Одним із провідних творців дуалістичної концепції вважається німецький вчений Генріх Тріпель. Саме він сформулював три головні критерії, які дозволяють розмежувати національне (внутрішнє) і міжнародне право. Так, на його думку, ці системи права мають різні: 1) джерела; 2) суб’єкти; 3) предмети регулювання. З огляду на це школа природного права тяжіє до концепції монізму, коли йдеться про співвідношення між національним і міжнародним правом. Монізм передбачає, що національне і міжнародне право є частинами (підсистемами) однієї спільної системи права. Питання тільки в тому, яка з цих підсистем має пріоритет.

Зазначимо, що сьогодні під концепцією монізму частіше розуміють теорію примату (верховенства) міжнародного права щодо національного права (так звана «інтернаціоналістська» версія монізму). Такої версії монізму дотримуються не лише прихильники школи природного права, соціологічної та психологічної школи, але й також прихильники нормативізму, який вважається одним із напрямів школи позитивного права.

Безсумнівним є правило: міжнародне право має переважну силу над національним правом. Це основний принцип міжнародного права. Принцип верховенства міжнародного над внутрішньодержавним правом приймається державами або в законодавчому порядку, або на практиці.