86. Правовий статус іноземних морських торгівельних суден та військових кораблів.

Згідно з загальновизнаними нормами міжнародного права іноземні невійськові судна в мирний час мають право безперешкодного заходження у відкриті порти будь-якої держави. Одночасно передбачається право навантаження і розвантаження їхніх товарів, навантаження і розвантаження їхніх пасажирів. Жодний з портів не може бути будь-коли закритий для заходження іноземних суден, які шукають сховища від бурі або з причини лиха. Кожна держава має право на видання законів з метою нагляду за судноплавством у межах внутрішніх морських вод. Тим самим доступ іноземних торгових суден допускається в іноземні порти за умов розумного регулювання і за відсутності будь-якої дискримінації.

Під час перебування в іноземному порту торгові судна підпадають під юрисдикцію країни перебування. Але згідно з міжнародною практикою прибережні держави не здійснюють юрисдикцію за справами, які стосуються внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні й трудові спори, котрі виникають у зв'язку зі службою на суднах.

В іноземному порту судна підлягають санітарному контролю на основі міжнародних правил. Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти, але протягом всього рейсу не зможе зайти в інші порти тієї ж держави.

Цивільна юрисдикція держави порту передбачає компетенцію судових установ прибережної держави розглядати позови, які заявлені судну в зв'язку з невиконанням контракту, рятуванням, заподіянням шкоди тощо. Компетентна влада може також затримати або арештувати іноземне судно на виконання судового рішення, яке вже винесене, і за постановою про це компетентних органів прибережної держави. Разом з тим належні державі судна зберігають імунітет від затримань і арештів, які випливають з виконання судових рішень за цивільними справами, або на забезпечення заявленого позову.

Кримінальна юрисдикція щодо екіпажу або осіб, які перебувають на судні, входить у компетенцію прибережної держави. Влада прибережної держави віддає перевагу втриманню від здійснення такої юрисдикції щодо моряків іноземних суден, якщо це не зачіпає інтересів прибережної держави. Частіше таке втручання є можливим тільки в разі звернення капітана або консульського представника країни прапора.

Влада порту має право здійснювати контроль за дотриманням іноземними суднами ряду міжнародних угод щодо безпеки мореплавства, у тому числі безпеки пасажирів, охорони людського життя на морі тощо.

Інші правила передбачено для іноземних військових суден. Загальні принципи міжнародного права засновано на тому, що заходження військових суден навіть у торгові порти може бути підпорядковане певним обмеженням як стосовно чисельності, так і часу перебування у них, так само як й оголошення цілей заходження. Військові порти, як правило, закриті для відвідин іноземними військовими суднами.

87. Поняття та джерела, принципи міжнародного повітряного права.

Міжнародне повітряне право — це галузь сучасного міжнародного права, що регулює міжнародні польоти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національної (державної) приналежності.

Першою багатосторонньою угодою про повітряні сполучення стала Паризька конвенція про регулювання повітряної навігації 1919 р., яка була переглянута та оновлена протоколами 15 червня і 11 грудня 1929 р. За цією конвенцією договірні держави зобов'язалися надавати іншим договірним державам у мирний час право мирного прольоту через повітряний простір, що знаходиться над їхніми сухопутними територіями і територіальними водами.

У 1929 р. була укладена Конвенція з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшавська конвенція 1929 р.). Ця конвенція встановила обов'язкові для сторін основні умови договору повітряного перевезення, перелік і однакові форми документів, які використовуються при перевезенні (авіаквитки пасажирів, багажні квитанції та ін.). Нею визначено головні принципи і межі відповідальності авіаперевізника за шкоду заподіяну пасажирові або вантажу. В подальшому Конвенція була доповнена Гаазьким протоколом, 1955 р., Гвадалахарською конвенцією, 1961 р., Гватемальським протоколом, 1971 р., чотирма Монреальськими протоколами, 1975 р.

Важливе місце в системі норм міжнародного повітряного права посідають такі багатосторонні акти, як Чиказька конвенція 1944 р. про міжнародну цивільну авіацію та численні додатки до неї. її учасниками є понад 180 держав.

Крім названих, на універсальному рівні існує ще ряд важливих договорів, а саме:

- Чиказькі угоди 1944 р. про міжнародний повітряний транзит та про міжнародний повітряний транспорт;

- Паризька угода 1956 р. про комерційні права при нерегулярних повітряних сполученнях у Європі;

- Римська конвенція про відшкодування третім особам на поверхні збитків, заподіяних іноземними повітряними суднами, 1952 р., та Монреальський протокол до неї, 1978 р.;

- Токійська конвенція про правопорушення та деякі інші акти, вчинені на борту повітряного судна, 1963 р.;

- Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, 1970 р.;

- Женевська конвенція про визнання прав на повітряне судно, 1948 р. Значна роль у розвитку міжнародного повітряного права належить "міжнародним авіаційним регламентам", що приймаються або ухвалюються Радою ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації).

До системи норм міжнародного повітряного права входять спеціальні принципи, котрі регулюють діяльність міжнародної цивільної авіації в цілому.

Принцип повного і виключного суверенітету держав над їх повітряним простором.

Основний зміст принципу суверенітету над повітряним простором полягає в тому, що держава самостійно встановлює правовий режим використання свого повітряного простору. Разом з тим, держава має використовувати свій повітряний простір таким чином, щоб при цьому не заподіяти шкоду правомірним інтересам інших держав.

Принцип свободи польотів повітряних суден усіх держав у міжнародному повітряному просторі. Як відомо, згідно з міжнародним правом, до такого простору належить повітряний простір над відкритим морем, а також над Антарктикою. Зміст цього принципу передбачає для будь-якої держави:

- право на повітряні польоти у міжнародному повітряному просторі;

- право на здійснення юрисдикції щодо своїх повітряних суден, які перебувають у цьому просторі.

Однак свобода польотів у цьому просторі не означає, що держави та їх судна вільні від дотримання певних правил, зокрема, вимог закріплених у міжнародних угодах або в регламентах ІКАО. Згідно з Додатком 2 до Чиказької конвенції 1944 р., усі держави повинні дотримуватися цих правил та вживати заходів до того, щоб вони суворо дотримувалися повітряними суднами під час польотів над відкритим морем.

Принцип забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації.

Згідно з цим принципом держави зобов'язані:

- вживати заходів щодо забезпечення технічної надійності авіаційної техніки, аеропортів, допоміжних служб та повітряних трас;

- вести боротьбу з незаконним втручанням у діяльність цивільної авіації.