41. Порядок і стадії укладення міжнародних договорів.

Укладання міжнародних договорів державами являє собою здійснення державного суверенітету і належить до числа основних прав держав.

Укладання конкретного договору може бути й обов'язком держав, коли це випливає з інших договорів. Обов'язком може бути і вступ у переговори з конкретного питання.

Саме укладання міжнародного договору — це складний процес, що складається з ряду послідовних стадій. У доктрині міжнародного права немає єдиної думки про стадії укладання договорів. Так, наприклад, 1-І. Лукашук думає, що Віденські конвенції про право договорів визначили три стадії укладання договорів (статті 9-11):

• перша стадія — прийняття тексту. Текст приймається за згодою всіх суб'єктів, що беруть участь у його впорядкуванні, а для багатостороннього договору — більшістю в дві третини учасників конференції. Прийняття тексту не накладає на учасників юридичних зобов'язань;

• друга стадія — встановлення автентичності тексту, що здійснюється шляхом підписання або парафування тексту договору або заключного акту конференції, що містить цей текст;

• третя стадія — згода на обов'язковість договору,що може бути виражена підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням у залежності від порядку, передбаченого в самому договорі.

Інші вчені, у їхньому числі В.П. Панов, практично дроблять ці стадії на більшу кількість, виділяючи вже одинадцять стадій:

• призначення уповноважених для ведення переговорів;

• пред'явлення і перевірка повноважень;

• узгодження тексту договору;

• обговорення і прийняття тексту договору;

• аутентифікація (парафування) договору;

• підписання договору;

• заява застережень;

• ратифікація договору;

• обмін і депонування ратифікаційних грамот;

• промульгація (опублікування) договору;

• реєстрація договору в ООН.

У свою чергу, А.Н. Талалаєв думає, що не обов'язково, щоб укладання кожного договору проходило всі названі стадії. Це залежить від форми договору і від домовленості сторін. Але всякий міжнародний договір проходить стадії виробітки тексту, його прийняття і стадію, у якій у тій або іншій формі виражається згода держави на обов'язковість для неї договору.

42. Дія та підстави припинення дії міжнародних договорів.

Дія договору в часі припускає хронологічні межі його дії.

Зазвичай міжнародний договір діє:

а) до закінчення зазначеного в ньому терміна (звичайно договори укладаються на досить тривалі терміни — десять або двадцять років);

б) до настання певних подій, зазначених у договорі, досягнення яких є метою договору.

За терміном дії міжнародні договори розрізняють у такий спосіб:

1. Міжнародний договір, укладений на певний строк(терміновий міжнародний договір):

а) умовно-визначений договір, тобто договір, укладений на певний строк, — у договорі встановлюється термін його дії. Проте тут одночасно є специфіка:якщо після закінчення терміну такого міжнародного договору сторони не зроблять ніяких заяв, то договір продовжує діяти.

б) міжнародний договір із невизначеним терміном, тобто договір, у якому строк його дії не зазначений, і він діє доти, поки одна зі сторін не заявить про його денонсацію.

2. Безстроковий міжнародний договір, що у силу свого х арактеру не може мати певного терміну (наприклад, договір про мир).

3. Особливі за строками міжнародні договори, тобто такі договори, у котрих спочатку термін їхньої дії не встановлюється з указівкою того, що такий строк буде встановлений у майбутньому.

До закінчення терміну дії договір може бути продовжений (пролонгований).

Продовження (пролонгація) міжнародного договору являє собою механізм продовження терміну дії міжнародного договору, що заснований на домовленості його учасників або закладається в самий текст міжнародного договору. Продовження терміну дії договору відбувається автоматично (на 5-10 років при наявності вказівки про це в самому договорі) — автоматична пролонгація; або за допомогою підписання додаткового протоколу до міжнародного договору (при відсутності заперечень учасників договору).

Віденські конвенції передбачають підстави припинення дії міжнародного договору:

1. До прямих підстав належать ті обставини, коли є згода всіх учасників або вимога однієї зі сторін; у цьому випадку дія договору припиняється в цілому з указівкою причин (наприклад, Варшавський договір 1949 року);

2. До непрямих належать ті обставини, коли зацікавлена сторона здійснює своє право вважати договір таким, що втратив дію.

Спільними підставами припинення дії договору є:

• згода сторін для заміни міжнародного договору на новий договір;

• закінчення терміну дії міжнародного договору;

• припинення дії міжнародного договору в зв'язку з досягненням цілей, поставлених у договорі;

• денонсація міжнародного договору;

• припинення існування одного із суб'єктів міжнародного договору;

• неможливість виконання договору;

— застереження про обставини, що змінилися, — так звані регулятивні умови (наприклад, міжнародний договір був розрахований на мирний час, але почалася війна);

— невиконання договору однією зі сторін.

До умов недійсності договору відносять:абсолютну недійсність (незначність) договору і відносну недійсність (оспоримість) договору.

Абсолютна недійсність договору не залежить від волі держав-учасниць, від того, оголосили вони його недійсним або ні. Такий договір із самого початку його укладання (ad initio) є недійсним.

Віденська конвенція 1969 року перераховує такі підстави, що дозволяють вважати договір недійсним:

1. якщо укладання договору явилося результатом загрози силою або її застосування в порушення принципів міжнародного права;

2. якщо в момент укладання договір суперечить основним принципам міжнародного права.

У Віденській конвенції також указуються такі підстави, на які може посилатися сторона, що оспорює дійсність договору:

1. якщо держава уклала договір під впливом облудних дій іншої держави, що приймала участь в переговорах (стаття 49);

2. якщо згода держави на обов'язковість для і Ії договору була виражена в результаті прямого або непрямого підкупу її представника іншою державою,що приймала участь в переговорах (стаття 50);

3. якщо згода держави на обов'язковість для неї договору була виражена в результаті примусу її представника діями або загрозами, спрямованими проти нього (стаття 51);

4. якщо під час підписання договору була допущена помилка, котра стосується факту або ситуації,що, по припущенню держави, яка заявила, існували при укладанні договору і являли собою суттєву основу для її згоди на обов'язковість для неї договору(стаття 48);

5) якщо було допущене порушення положення внутрішнього права, що стосується компетенції укладати договори, за умови, що порушення було явним, об'єктивно очевидним для будь-якої держави (стаття 46).

Перегляд (ревізія) договору може бути зроблений не інакше ніж за згодою всіх його учасників із метою пристосування договору до нових обставин або поліпшення договірних умов. Ревізія може бути зроблена як у рамках колишнього терміну дії договору, так і з установленням нового. Наприклад, у Договорі про Антарктику 1959 року було зазначено, що через ЗО років сторони можуть порушити питання про перегляд договору.

Денонсація — це правомірне припинення дії міжнародного договору на умовах, передбачених у самому договорі. Слід мати на увазі, що денонсація може бути оскаржена. Характерними ознаками денонсації є:

• суворо визначений порядок, закріплений у договорі;

• своєчасне, встановлене договором попередження;

• хронологічні рамки (термін), у межах яких одназі сторін може заявити попередження;

• вказівка на термін після зробленого попередження, коли договір припинить свою дію.

Міжнародному праву відомо анулювання міжнародного договору. Анулюванням називається оголошення однією зі сторін про свою відмову виконувати укладений нею договір. Як правило, така одностороння відмова міжнародним правом не допускається, вважається дією неправомірною. Проте якщо друга сторона в договорі зумисне і систематично порушує договір, не виконує свої обов'язки за договором, він може бути анульований. У такому випадку при належному мотивуванні й обґрунтуванні, анулювання не буде являтися протиправним.