41. Порівняння вирішення міжособистісного конфлікту зі зверненням до суду, до медіатора

На відміну від формального судового процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі — медіатор не приймає рішення за них.

Медіація дозволяє сторонам вийти з тупикової ситуації, продемонструвати високий рівень культури спілкування сторін, тоді як після судового розгляду зазвичай усе закінчується розривом відносин чи іншими неприємними наслідками. Медіатор повинен забезпечувати учасників конфлікту інформацією або надавати їм допомогу в її пошуку, але не повинен давати ніяких юридичних тлумачень, роз'яснень чи порад, навіть якщо він є адвокатом, не залежати від всілякого роду побічної інформації, уточнень та інтерпретацій. Медіатор не може втручатися в позиції сторін.

42. Відміннісь я – виловлювань від Ти – висловлювань

Я-висловлювання - це повідомлення про свої почуття у зв'язку з ситуацією від першої особи. Спробуйте замінити такі фрази як «Ти виводиш мене з рівноваги», «Ти огидно поводишся» на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто кажете про себе й свої почуття. Отже, ви не стримуєте своїх почуттів, не накопичуєте їх, щоб, зрештою, вони не вирвалися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виявити почуття. І вона, як і будь-яка інша людина, швидше буде готова вас почути, оскільки Я-висловлювання не роблять її винною й поганою.

Часто у нас або в наших ближніх накопичуються негативні емоції (образа, злість, гнів), які необхідно вихлюпнути, щоб не вибухнути.

І звучать претензії, наїзди на зразок:

„Ти мене підводиш!”,

„Замовкни!”,

„Як ти можеш так робити!”

Приховано чи явно у реченні звучить звернення „ТИ”. Досить знайома ситуація. Такі висловлювання ми можемо почути під час сімейних сварок, з‘ясування стосунків на роботі, на вулиці, в магазинах… Така побудова звернення викликає агресію, спричиняє конфлікти, кінець кінцем принижує особистість, занижує самооцінку в дітей. Таке висловлювання називається ТИ-висловлюванням.

43.

1. Об’єкт та суб’єкт конфлікту

Об'єкти конфлікту — це є конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту. Об'єктом може стати будь-який предмет суперечки, на який претендують учасники конфлікту. Є. В. Александрова підрозділяє об'єкти конфлікту на такі види :

• об'єкти, що не можуть бути розділені в різних пропорціях між учасниками конфлікту;

• об'єкти, що можуть бути розділені в різних пропорціях між учасниками конфлікту;

• об'єкти, якими обидва учасника конфлікту можуть володіти спільно.

Суб'єктом конфлікту є активна сторона, здатна створити конфліктну ситуацію і впливати на її хід залежно від власних інтересів.

Відомий конфліктолог Р.Дарендорф відносить до суб'єктів конфлікту три види соціальних груп:

• безпосередні учасники конфлікту, що знаходяться у стані взаємодії з приводу досягнення об'єктивно чи суб'єктивно несумісних цілей;

• ті, хто прагнуть не бути втягнутими безпосередньо до конфлікту, але роблять свій внесок у його розпалювання. У стадії загострення конфлікту вони можуть стати первинною стороною;

• зацікавлені у вирішенні конфлікту.

2. Механізм розвитку конфлікту ( Формула)

Вияснення сутності того як виникають конфлікти має суттєве значення для з’ясування способів їх вирішення. В.П. Шейнов в книзі „Конфлікти в нашому житті і їх розв’язання” наводить три формули конфліктів (А, Б, В). Практична доцільність такого поділу полягає у тому, що вони дозволяють досить швидко проводити аналіз багатьох конфліктів і швидко знаходити їх вирішення. Проте слід пам’ятати, що такий поділ не є панацеєю, проте в багатьох випадках саме вони можуть служити орієнтиром у важкому процесі управління конфліктом.

Перша формула відображає залежність конфлікту КФ від конфліктогенів (це слова, наміри, дії або бездіяльність, які „сприяють виникненню конфлікту”.) – КФГ. Механізм розвитку конфлікту по першій формулі базується на негативному сприйнятті і негативній реакції особистості до якої застосовується конфліктоген. При відсутності вольового регулювання такої реакції вона має тенденцію розвитку по закону ескалації (наростання). Схематично таку формулу можна відобразити таким чином:

КФГ1 + КФГ2 + КФГ3 + КФГ4..... = КФ.

При цьому кожний наступний конфліктоген повинен бути більш сильним ніж попередній. Такі конфлікти, які виникають за цією формулою прийнято називати конфліктами типу А. Близько 80% відбуваються саме таким чином. тому слід запам’ятати два правила:

1 правило – не використовуйте конфліктогени.

2 правило – не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген.

Друга формула відображає залежність конфлікту КФ від конфліктної ситуації КС і інциденту І. вона виражається таким чином:

КС + І = КФ

Конфлікти, які проходять по такій формулі прийнято називати конфліктами типу Б. Для припинення таких конфліктів доцільно:

1 правило – усунути конфліктну ситуацію.

2 правило – вичерпати інцидент.

Третя формула відображає залежність конфлікту КФ від декількох конфліктних ситуацій КС. Сума двох і більше конфліктних ситуацій призводить до конфлікту. Її можна виразити наступним чином:

КС1 + КС2 + КС3 + КС4.... = КФ

Конфлікти, які проходять по такій формулі прийнято називати конфліктами типу В. Для припинення таких конфліктів доцільно:

1 правило – усунути всі конфліктні ситуації.

3. Типи конфліктної поведінки одного ( двох ) конфліктуючих

Егоцентризм — нездатність чи невміння індивіда встати на чужу точку зору. Сприйняття своєї точки зору як єдиної існуючої.

Агресія - це мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам співіснування людини в суспільстві і приносить фізичну шкоду об'єктам нападу, або викликає в них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху подавлення та ін.)

4. Стратегії поведінки в конфлікті

а) співробітництво (висока наступальність і висока кооперативність) — дії спрямовані на пошук рішення, що задовольняє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;

б) конкуренція (висока наступальність і слабка кооперативність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;

в) поступливість (слабка наступальність і висока кооперативність) — орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;

г) уникнення (слабка наступальність і слабка кооперативність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

д) компроміс (середні значення наступальності і кооперативності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прийняття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторони повною мірою [25, 239].

5. –

6. –

7. -