4. Податковий облік.

Платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У разі звільнення від оподаткування у податковій накладній робиться запис “Без ПДВ” з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Суб’єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його сплату в іншому, ніж визначено цим Законом, порядку, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати податку.

Податкова накладна не виписується, якщо обсяг разової поставки товарів (робіт, послуг) не більший двадцяти гривень, у разі поставки транспортних квитків та при виписуванні готельних рахунків. При цьому підставою для збільшення суми податкового кредиту є товарний чек (інший розрахунковий або платіжний документ).

Датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

У разі відмови продавця у видачі покупцю податкової накладної продавець зобов’язаний зменшити суму податкового кредиту поточного податкового періоду на суму податку, сплачену при поставці товару (робіт, послуг).

Контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету здійснюють органи державної податкової служби, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію України — митні органи в порядку, узгодженому з центральним органом державної податкової служби України. Порядок внесення податку на додану вартість до бюджету при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідальність платників податку за порушення порядку та строків нарахування та внесення до бюджету податку або порядку звітності, а також порядок оскарження рішень податкових органів визначаються законом з цих питань.

Продаж марок акцизного збору українським виробникам алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводиться виходячи з планових щомісячних обсягів реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів відповідно до заявки-розрахунку на необхідну кількість марок.

Відповідальність за недодержання порядку маркування, реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, несвоєчасну сплату акцизного збору несуть виробники, імпортери, продавці цих товарів та їх посадові особи у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно з прийняттям митної декларації чи до її прийняття. Мито зараховується в державний бюджет, а митні органи здійснюють контроль за правильністю його обчислення і збору. Механізм внесення мита передбачає певні гарантії (форми забезпечення внесення платежів):

• застава товарів;

• гарантії фінансово-кредитних установ;

• гарантії третіх осіб;

• внесення належних сум на депозит.

Мито входить у систему митних платежів, що являють собою усі види зборів, відрахувань, платежів при перетинанні митного кордону держави.

Митні платежі, що існували у феодальній Росії торгові мита, використовувалися як плата за право торгівлі. При цьому вони стягувалися як плата і з продавця, і з покупця товару, як відсоток суми, що заявляється покупцем, на яку він хотів би придбати товар. Такий платіж іменували «тамгою». Особи, що таврували товар і стягували тамгу, називалися митниками.

До середини XVI століття основним митом стає рубльове, яке стягувалося з ціни товару і виконувало майже виключно фіскальну функцію. Однак митні платежі виступали не тільки джерелом бюджетних доходів, а й реалізовували завдання контролю за переміщенням вантажів і осіб, перешкоджали проникненню неякісних і шкідливих товарів, стимулювали розвиток національної економіки і формування збалансованих пропорцій.

Систему митних платежів можна розділити на 2 групи:

1. Основні -- обов'язкові платежі, стягувані в більшості випадків при перетинанні митного кордону і стягувані із суб'єктів, що не характеризуються специфічними особливостями:

а) мито;

б) митні збори за митне оформлення;

в) непрямі податки, стягувані в подібних ситуаціях (ПДВ, акцизний збір)

2. Додаткові митні платежі, що стягуються з платників за додатково надані послуги чи дії або характеризують платника, який відрізняється специфічними особливостями (збори за зберігання товарів, збори за митний супровід вантажів, збори за видачу ліцензій, плата за участь у митних аукціонах і т. д.).

Систему основних митних платежів доповнюють збори за митне оформлення і зберігання.

Збори за митне оформлення стягуються в національній та іноземній валюті. Державний митний комітет вправі коригувати механізм застосування цих зборів (зменшувати їх розміри, звільняти від сплати, змінювати валюту сплати зборів). Збори за зберігання товарів на митних складах та інших, якими володіють митні органи, мають тимчасовий характер, їх розміри визначаються Державним комітетом на основі середньої вартості виконаних послуг. З дозволу і під контролем митного органу товари протягом трьох років можуть перебувати на митному складі, де щодо них можуть виконуватися дії з підготовки до продажу і транспортування.

Митний склад режим, за якого товари, переміщені через митний кордон, зберігаються під митним контролем без стягування митних платежів.

Додаткові митні платежі становлять систему зборів, що регулюють сплату при різних митних режимах. Особливості їх нарахування регулюються Державним митним комітетом.

Сплата мита передбачає перетинання митного кордону. Митний кордон передбачає обмеженість митної території — території держави (у тому числі й окремих островів, установок і споруд в економічних зонах), стосовно якої держава м;н виключні права в регулюванні митних платежів. Різні цілі, механізм і особливості переміщення товарів і транспортних засобів передбачають їх різний митний режим, що охоплює умови віднесення товарів до певного режиму; застосування чи звільнення від сплати митних платежів; особливості митного контролю.

Різний митний режим дозволяє виділити кілька видів переміщення через митний кордон держави:

а) ввезення (вивезення) постійне фактичне переміщення товарів та інших предметів через митний кордон, при якому вони залишаються на території держави постійно без зобов'язання про зворотне вивезення. Постійне ввезення (вивезення) передбачає сплату всіх митних платежів і дотримання всіх встановлених законодавством процедур одержання ліцензій, надання сертифіката якості і т. д.).

б) ввезення (вивезення) тимчасове -- фактичне переміщення товарів через митний кордон, при якому вони використовуються на даній території тільки визначений відрізок часу і звільняються (повністю чи частково) від митних платежів. Термін тимчасового ввезення (вивезення) звичайно не перевищує одного року і може бути продовжений до двох років.

в) транзит через територію держави переміщення товарів під митним контролем через територію держави, що виключає використання їх на митній території. Транзит може здійснюватися між двома пунктами чи в рамках одного, що перебуває на митному кордоні.

Подальше використання товарів, пропущених через митний кордон України, визначається більш вузькими механізмами митних режимів, що деталізують вищевказані:

• вільне використання;

• тимчасове використання;

• пропуск через митний кордон;

• реекспорт;

• реімпорт і т. д.