5. До колоніальний етап формування мев

Перший етап і тип МЕВ – доколоніальний. За часом він є найбільш тривалим оскільки він охоплює первіснообщинний, рабовласницький і феодальний періоди. Зв’язки між народами починалися і розвивалися шляхом багатовікової еволюції, починаючи ще з племен. На перших етапах розвитку держав стародавнього Сходу велике значення має обмін с\г продукції на технічну сировину. Зовнішня торгівля в країнах Далекого Сходу була мало розвинута, в той же час, в античних полісах Стародавньої Греції вона переважала внутрішньо. Великим попитом користувалися вироби з Вавилону. Понад 500 років ассірійські купці виконували роль посередників в експорті Вавілонських текстильних виробів. Це все виготовлялося на північний захід. Міжнародна торгівля у І тис до н.е. переходить від старої експортно-імпортної системи до більш доходної транзитної. Великим центром посередницької торгівлі (4-5 ст. до н.е.) був Карфаген, через який проходили товари з Фінакії, Єгипту, Малої Азії та Сахари… Посередницька торгівля сприяла більш широкому розподілу ресурсів і товарів, а значить формуванню і розвитку потреб і таким чином стимулювало наростання виробництва. Вже в І-му тис. до н.е. відзначився поділ обміну між ринками залежно від характеру пропонованих товарів, транспортування і залежно від виробництва та споживання товарів.

6. Особливості колоніального етапу розвитку мев

Великий потік міжнародних мігрантів спричинили великі географічні відкриття. З кінця XV століття після відкриття Америки, морського шляху в Індію, островів Тихого океану на нові землі почався рух переселенців.

Період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до 60-х рр. XIX ст. вважається періодом початкової чи «старої міграції», що мав такі особливості:

1) один потік емігрантів був спрямований з Африки до Америки; носив абсолютно примусовий характер. За деякими оцінками, за цей період було вивезено на західний континент від 20 до 30 млн. чорних невільників;

2) другий потік – з Європи до Нового Світу. Європейці від’їжджали на добровільних засадах. Склад мігрантів був дуже різноманітним.

Наступний період міжнародної міграції робочої сили (період «нової» міграції) тривав з 60-х рр. XIX ст. до другої світової війни. Подіями, що спричинили це, були: громадянська війна в США (1861 – 1865), об’єднання Німеччини (1866 – 1871), об’єднання Італії (1860 – 1870), створення Австро-Угорщини.

У зв’язку з тим, що в перші десятиліття XIX ст. рабство було скасовано в колоніях Великобританії, Франції, Нідерландів, у колишніх іспанських колоніях, які стали незалежними державами Латинської Америки, а з 1 січня 1863 року – в США (після закінчення громадянської війни), в період «нової міграції» припинився потік з Африки.

У міграційних потоках з Європи в цей період відносно зменшилась роль колишніх колоніальних держав (Іспанії, Португалії та Нідерландів), а зросла роль таких країн, як Росія, Ірландія, Німеччина, Італія. Серед країн-імпортерів трудових ресурсів визначився лідер – США. Більшість переселенців складали селяни або представники некорінної національності.

З початку XX ст. у міжнародній міграції трудових ресурсів з’явилась нова тенденція – виник потік мігрантів з колоній до метрополій. В основному, його складали малокваліфіковані та некваліфіковані працівники.