3 Мев як передумова, складова й результат світового господарства

Внаслідок зростання взаємозалежності світогосподарські зв’язки поступово переходять до нового якісного стану, який характеризується тим, що світове економічне співтовариство з сукупності більш чи менш економічно об’єднаних країн перетворюється в цілісну економічну систему, в якій національні господарські системи виступають складовими елементами єдиного світового господарського організму, а їх доля визначається, насамперед, процесом розвитку цього організму в цілому.

Причина цього явища – інтернаціоналізація виробництва, тобто переростання сучасним виробництвом його національних кордонів, розвиток взаємозалежності між національними виробничими процесами.

Матеріальною основою інтернаціоналізації виробництва є міжнародний поділ праці (МПП). Поняття МПП відображає явища якісної диференціації трудової діяльності на міжнародному рівні, в процесі суспільного розвитку і є основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об’єктивною базою розвитку світового ринку. Поглиблення і розвиток МПП і, відповідно, міжнародних економічних відносин залежать від наступних чинників:

– природних (кліматичних, географічних, демографічних, тощо), які є історично і логічно похідними;

– набутих (виробничих, технологічних), які на сьогодні є визначальними;

– соціальних, національних, етнічних, політичних та правових норм.

У сучасних умовах вирішальний вплив на МПП має науково-технічний прогрес. Якщо раніше природні ресурси розглядались як один з головних факторів економічного розвитку країни, то останнім часом ставлення до нього змінюється, оскільки:

а) науково-технічна революція докорінно трансформує паливно-сировинну базу виробництва;

б) наявність природних ресурсів може мати й негативні наслідки.

Порівняльний аналіз конкурентоспроможності більш ніж 20 країн заходу, зроблений відомими вченими на основі майже 340 показників і зведений y 10 груп, визначає як найсуттєвіші фактори, наведені в схемі 1.1.

Можливості, перспективи та роль міжнародних економічних відносин, значення та співвідношення їх основних форм та напрямів визначаються поглибленням міжнародного поділу праці, переходом від нижчих до вищих його типів.

Загальний тип МПП визначає міжгалузевий міжнародний обмін, зокрема, товарами видобувних та переробних галузей.

Частковий тип міжнародного поділу праці передбачає переважний розвиток міжнародної торгівлі готовими виробами різних галузей та виробництв, у тому числі внутрішньогалузевої.

Одиничний МПП означає спеціалізацію на окремих етапах виробництва (вузлах, деталях, напівфабрикатах тощо), на стадіях технологічного циклу, а також у межах науково-технічних, проектно-конструкторських і технологічних розробок та інвестиційного процесу.

4 Мев: сутність, структура, зв’язки та роль у питомому господарстві

озвиток міжнародної спеціалізації та кооперації економіки означає зростаючу технологічну взаємопов’язаність певної частини виробничого апарату окремих країн, тобто процес зближення між підприємствами, створення міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств, і дає підстави для формування світового господарства.

У своєму становленні і розвитку світове господарство пройшло довгий шлях. Деякі дослідники його виникнення відносять ще до часів Римської імперії, вважаючи її системою світового господарства того часу.

Інші дослідники вважають, що функціонування світового господарства починається з часу великих географічних відкриттів XV – XVI ст. (зауважимо, що світове господарство того періоду обмежувалось сферою застосування торгового капіталу).

Сучасне світове господарство сягає корінням у XVI – XVII ст., коли поява і розвиток мануфактурного виробництва спричинили необхідність суттєвого розширення ринків збуту і забезпечення стабільного надходження сировини, в тому числі імпортної. Під тиском цієї необхідності торговельні зв’язки різних країн якісно змінились і з другорядних, які не відігравали протягом тисячоліть важливої ролі в національних відтворювальних процесах, вони перетворились у найістотніший їх чинник, опосередковуючи МПП і впливаючи на виробничу та експортну спеціалізацію країн-учасниць.

Спочатку епіцентрами такого розподілу праці були передові в технічному відношенні країни – Англія та Нідерланди. Тому світове господарство обмежувалось відносно невеликою кількістю країн, що брали участь у міжнародному поділі праці. У міру розповсюдження мануфактурного, а пізніше індустріального виробництва, розширювались межі світового господарства. До кінця XIX ст. воно досягло глобальних масштабів.

Быльшысть національних господарств залишились відносно автономними суб’єктами міжнародних економічних відносин, а їх розвиток визначався переважно внутрішніми факторами.

Усі ці об’єктивні зрушення у сферах виробництва, комунікацій, торгівлі, зарубіжного інвестування та фінансів перетворили світову економіку на цілісний глобальний організм.

Отже, можна зробити висновок, що світове господарство – це система відносин взаємозалежності та взаємозв’язку національних господарств, виражена у міжнародних економічних відносинах і тих аспектах внутрішньогосподарських відносин, що зумовлені зворотною дією міжнародних.

Так, збільшення національного доходу в одній країні в умовах інтернаціоналізації виробництва та обміну сприяє зростанню імпорту товарів і послуг. Збільшення доходу та імпорту в одній країні і, відповідно, доходу в інших країнах викликає відповідний попит на імпорт у третіх країнах, що зумовлюється взаємопов’язаністю виробничих процесів.