Каждый выступающий готовит себе по два вопроса, на которые он смог бы ответить и присылает мне, а я перед семинаром их раздам вашим одногруппникам.

Кому информация не очень нравится, ищете что-то другое, дополнительное. И, пожалуйста, если вопрос позволяет, ищите картинки, таблицы, фотографии директоров управления миграций и т. д., делайте по возможности небольшие презентации (это может быть пару фотографий, таблиц, схемы).

Практичне заняття № 2

Проблеми сучасної міграційної політики

1. Політична теорія міграцій (Ющенко О., несколько теорий (3) остав Скляровой А. для дополнения – договоритесь между собой)

2. Історична довідка міжнародних міграц. процесів (Молчанова А.)

3. Історія міграційних процесів України – 1 чол. (Кривцун Д.)

4. Сучасний етап розвитку міграційних процесів в Україні. Статистичні дані. Світові дані для порівняння за 2012 рік, як що можна (Дума Д.).

5. Регулювання міграц. процесів на законодавчо-правовому рівні (Эрмакова О.)

6. Повідомлення про державну міграційну службу України Необхідно зробити презентацію про структура Деж мігр служби – її сайт - http://dmsu.gov.ua/pro-dms-ukrainy/kerivnytstvo-dms-ukrainy ( картинки обьязательно, структура –на сайте все есть) (Єрьоміна Л.)

6. Регулювання міграц. процесів на виконавчому рівні. Аналіз заходів (Шаповалова Л.)

7. Досвід зарубіжних країн в регулюванні міграційних процесів:

8.1. Моделі державного регулювання – політ. експерт (Гладка А.)

8. 2. Аналіз відповідності міграційної політики зарубіж. країни обраній моделі держ. Регулювання на прикладі Німеччини, Франції, Бельгії (Єванжелісто, Кравченко, Комарова)

9. Міграційна політика на Миколаївщині (Ломако М.).

1. Політична теорія міграцій

Одним із наслідків глобалізаційних процесів у світі є зростання масштабів міграції населення, що в свою чергу має вплив на формування відносин між державами та здійснення їх зовнішньої політики. Від так важливим стає наукове пояснення явищ міграції.

Розробкою теоретичних засад дослідження міграційних процесів займалися такі дослідники, як В. Перевєдєнцев, О. Піскун, І. Прибиткова, Ю. Римаренко, О. Хомра та інші.

Активне дослідження процесу міграції розпочалося приблизно в другій половині 60-х – середині 70-х рр. – в цей час сформульовано велику кількість визначень терміну «міграція» та зроблено спроби його класифікації. Міграцію почали називати територіальним, географічним, просторовим та політичним явищем.

Сучасні визначення явища міграції відносяться до останнього десятиліття. Так, наприклад, В. Перевєдєнцев дає аналіз еволюції поняття «міграція». Міграція в перекладі з латинської означає переміщення, переселення. Переміщення та переселення – це слова не синоніми, через що і з’являється велика кількість нових термінів. У вузькому сенсі міграція представляє собою завершений вид територіального переміщення, що закінчується зміною постійного місця проживання, тобто у буквальному сенсі слово означає переселення. Переміщення територіальне – більш ширше поняття тлумачення міграції. Міграція у широкому сенсі цього слова охоплює усі чотири види переміщення: постійне, сезонне, маятникове, епізодичне.

І. Прибиткова поняття міграції у вузькому значенні розглядає як вид територіального переміщення населення, який завершується зміною постійного місця проживання, тобто – переселенням. Міграції є масовими переміщеннями населення через кордони тих чи інших територій будь-якої тривалості, регулярності та цільової спрямованості зі зміною місця проживання назавжди або на досить тривалий час, іноді – без його зміни [45, c. 172].

За О. Хомрою поняття «міграція» у найбільш широкому розумінні тотожне поняттю «рухливість»; у широкому – сукупності механічних, професійних і галузевих переміщень населення; у вузькому розумінні міграція – це будь-яке просторове переміщення (до підприємств торгівлі).

У виданні Міжнародної організації з міграції «Migration for Development: Within and Beyond Frontiers» дане таке визначення: «Міграція – процес переміщення населення через міжнародний кордон або в межах країни; вона охоплює будь-який вид переміщень незалежно від їх тривалості, складу чи причин; міграція включає пересування біженців, переміщених осіб, виселених людей та економічних мігрантів» [45, c. 173].

На підставі цих визначень можна констатувати, що під міграціями населення слід розуміти переміщення осіб через кордон тих чи інших територій, у межах однієї країни або з однієї країни в іншу зі зміною назавжди чи на тривалий час постійного місця проживання, або з регулярним поверненням на нього.

Особливості перебігу міграції населення відображаються у міграційному процесі. Міграційний процес – це сукупність подій, пов’язаних з територіальним переміщенням, тобто сукупність фактів вибуття, прибуття чи переселення. Зазвичай дослідники виділяють початкову, основну та завершальну стадії міграційного процесу [15, c. 71].

Мігранти – особи, котрі здійснюють міграцію, перетинаючи державні або адміністративно-територіальні кордони з метою зміни місця проживання назавжди або на певний час. За часовою ознакою вони поділяються на чотири великі групи: ті, що перебираються до інших країн чи регіону на постійне місце проживання; ті, які виїздять на нетривалий час; ті, які прибувають до нового місця поселення на нетривалий час (до одного року); кочівники. В сучасній науковій літературі та міжнародному праві мігранти поділяються на кілька типів: мігранти внутрішні й зовнішні (міжнародні); мігранти транзитні і зворотні; мігранти трудові, етнічні, політичні. Їхній статус, права і обов'язки визначаються як національним законодавством окремих країн, так і міжнародними правовими нормами. За територіальною ознакою мігранти поділяються на дві групи: внутрішні мігранти; зовнішні мігранти. Внутрішні мігранти - це та категорія осіб, які з різних причин, перш за все економічних та екологічних, перетинають внутрішні адміністративні кордони (міста, району, області) своєї країни і оселяються постійно або тимчасово в нових місцях. Статус внутрішніх мігрантів визначається внутрішнім законодавством конкретної країни. Зовнішні, або міжнародні мігранти – це особи, які перетинають міжнародні кордони незалежно від місця їх постійного проживання. Ця категорія людей охоплює не лише суто мігрантів, а й біженців, туристів, трудящих, студентів. Їхній статус визначається законодавством країни, що приймає, та нормами міжнародного права [35].

За правовою ознакою мігранти поділяються на три групи: легальні; нелегальні; напівлегальні. Міжнародна організація праці розробила свою класифікацію видів сучасної міжнародної міграції. До неї входять п'ять типів: робітники-професіонали, які мають високий рівень підготовки, відповідну освіту і практичний досвід роботи; люди, що працюють за контрактом, в якому чітко обумовлений термін перебування в країні, що приймає; нелегальні іммігранти, до числа яких входять особи з простроченою або туристичною візою, що займаються трудовою діяльністю, а також особи, що незаконно перетнули межу держави; переселенці – особи, що переїхали на постійне місце проживання; біженці – особи, вимушені емігрувати зі своїх країн з причини, що являє собою загрозу їхнього життя і діяльності [3, c. 31].

Іншою категорією міграційних процесів є міграційна система, під якою розуміється група країн, між якими існують відносно масштабні та стійкі міграційні зв'язки. Оскільки в реальності країни беруть участь в різноманітних міграційних потоках з цілим рядом інших держав, міграційні системи можуть переплітатися, а менші міграційні системи можуть бути частиною більш великих систем. Міграційна система може включати дві країни, між якими відбувається міграційний обмін. Але оскільки в реальній дійсності країни беруть участь в різноманітних міграційних потоках з цілим рядом інших держав, менші міграційні системи можуть бути частиною більших систем. Так, міграційна система, що об'єднує Францію з країнами Північної Африки, входить в одну зі світових міграційних систем, центром якої є Європа.

Стійкість міграційних зв'язків в системі може обумовлюватися, як історичними причинами (колоніальні відносини або політичні союзи), так і взаємною економічною зацікавленістю країн в міграційному обміні.

На посилення міграційних процесів в майбутньому також впливають такі чинники, як демографічний, подальша глобалізація економіки, ріст економічної відмінності між багатими і бідними країнами; відмінності в соціальних, політичних і релігійних свободах між країнами. Зокрема, в даному випадку необхідним є висвітлення основних класичних і сучасних теорій міграції в західній традиції.

Загалом виокремлюються неокласична, неокейсіанська та нова класична школи, чиї теорії на різних рівнях намагаються пояснити логіку міграційних процесів. Під час їхнього аналізу значної уваги заслуговують ті наукові обґрунтування, що торкаються безпосередньо політичного аспекту міграції: неокласична економічна теорія на мікро-та макрорівнях, теорії історичного структуралізму; подвійного ринку праці; світових систем; соціальних мереж; сукупної причинної обумовленості.

Основне положення неокласичної економічної теорії на мікрорівні (представниками є Ж. Будвиль, Дж. Фрідман, Д.Массей, Д. Голдриг, Дж. Дюранд та ін.) полягає в тому, що робітник повинен вкласти до максимізації доходу від своєї зайнятості власні інвестиції; представники неокласичної економічної теорії на макрорівні А. Сміт, У. Петті, Д.Рікардо, П.Буакільбер пов’язують міграцію з географічними відмінностями в пропозиції та попиті на робочу силу [48].

С. Кастлес – засновник теорії історичного структуралізму, розглядає міграцію не як окрему подію, а як динамічний процес, об’єми і напрямки якої визначались державним регулюванням і рівнем індустріального розвитку окремих країн. Вважається, якщо будуть змінені державні стратегії регулювання міграції, то вона може скоротитися.

Згідно з теорією подвійного ринку праці, представленою М. Піором, міграція викликається не виштовхувальними факторами в донорських країнах (низька заробітна плата чи високий рівень безробіття), а тими факторами, що притягують, у країнах, що приймають (потреба в іноземній робочій силі).

С. Сассен, Е. Петрас – представники теорії світових систем припускають, що міжнародна міграція йде за політичною й економічною інтеграцією глобального ринку, що розширюється: міжнародний потік робочої сили йде за міжнародним потоком товарів і капіталу. Міжнародна міграція особливо характерна для колишніх колоніальних лідерів і їхніх колоній, чому сприяють давно встановлені культурні, лінгвістичні, адміністративні, інвестиційні та транспортні зв’язки [48].

Оскільки міжнародна міграція робочої сили перш за все пов’язана з глобалізацією ринкової економіки, то основним шляхом регулювання її з боку урядів є прийняття законів про імміграцію з метою регулювання управління міжнародними потоками капіталу та товарів.

Теорія соціальних мереж на чолі з Д. Масеєм трактує міжнародну міграцію як індивідуальний і сімейний процес прийняття рішень, і водночас доводиться, що колись почата міжнародна міграція має тенденцію розширятися певний час, поки зв’язки мережі не поширились далеко в донорській області і всі люди, що бажають мігрувати, можуть зробити це без труднощів, і тоді міграція почне сповільнюватися.

Суть теорії сукупної причинної обумовленості полягає в тому, що кожен акт міграції змінює соціальний контекст, в межах якого наступні рішення міграції стають типовими способами, що роблять додаткове переміщення більш імовірним. Розглядаються шість соціально-економічних факторів, на які потенційно впливає міграція цим сукупним способом: розподіл доходів, розподіл землі, організація сільського господарства, культури, регіональний розподіл людського капіталу і соціальне значення роботи [22].

З цієї теорії стає очевидним, що соціальні, економічні та культурні зміни, викликані міграцією як у країнах результату, так і країнах прийому, дають потужний внутрішній імпульс подальшому руху людей, непідконтрольному регулюванню, тому що механізми зворотного зв'язку сукупної причинної обумовленості в значній мірі знаходяться поза зоною досяжності уряду; з плином часу, навіть за високого внутрішнього безробіття, уряд є неспроможним скоротити трудову міграцію і почати приймати на робочі місця, раніше займані іммігрантами, аборигенів, так як відбулася зміна цінностей серед своїх робітників, які відмовляються від «іммігрантських» робочих місць; відбувається соціальне розшарування професій на «іммігрантські» і «для місцевого населення».

На основі даних теорій як альтернативні формуються дві концепції – синтетична та теорія транснаціональної міграції.

Основні ідеї синтетичної теорії міжнародної міграції, розробником якої є Д. Массей, зводяться до такого: міжнародна міграція є результатом економічного розвитку; імміграція виступає природнім наслідком більш широких процесів соціальної, політичної, економічної інтеграції, що перетинає міжнародні кордони; коли іммігранти в’їжджають до розвинутої країни, вони відповідають сильному і стійкому попиту, вбудованому в структуру постіндустріальних економік; мігранти, що в’їжджають до розвинутої країни вперше, не мають намірів залишитися там назавжди; по мірі того, як міжнародні мігранти набувають за кордоном досвід, їхні мотивації змінюються; з плином часу міжнародна міграція має тенденцію створювати власну інфраструктуру (мережі), не зважаючи на сильні тенденції до самозбереження й зміцнення, імміграційні потоки мають природний термін життя, що є обмеженим [48].

Створення всеохоплюючої моделі міграції, що об’єднує різні теоретичні підходи на основі економічного аналізу, має ряд переваг. Однак існують фактори, що перешкоджають універсальному використанню даної моделі: високий ступінь теоретизації методологічного конструкта, що є складним для його практичного застосування й аналізу різноманіття емпіричного матеріалу; переоцінка економічних факторів міграції й недооцінка соціокультурного та політичного контексту міграційних процесів.

В ході аналізу іншої концепції транснаціональної міграції, засновником якої є Ш. Глік, міграційний процес розглядається як детериторіалізований соціальний процес, в ході якого мігранти включаються в більш ніж в одне співтовариство і утворюють нові соціальні мережі, що перетинають географічні, культурні і політичні межі національних держав, продовжуючи функціонувати в соціальних мережах спільноти, з якої відправляються. Ця концепція дозволяє розглядати міграційний процес нелокалізованим в просторі, а мігрантів - як індивідів, що здійснюють транснаціональну активність.