58 Класичні теорії інноваційного розвитку

Зародження класичної інноваційної теорії припадає на початок XX ст. Одним з перших західних теоретиків, який прийняв ідею циклів М. Кондратьева, був австрійський учений Иозеф Алоїз Шум-петер1 і його німецькі колеги В. Зомбарт та В. Мітчерліх. У своїх працях, написаних до 20-х років, вони виходили з того, що капіталістичне підприємство є клітиною господарської системи капіталізму, джерелом життя, оскільки в ньому діє рушійна сила капіталістичного господарювання — підприємництво. В. Зомбарт у статті «Капіталістичний підприємець» (1909) описує тип підприємця, характеризує його функції і бачить його основне завдання в просуванні технічних новинок на ринок. На думку В. Зомбарта, підприємець, що зробив винахід, надалі не зупиняється на його впровадженні, а намагається розповсюдити новинку, що і характеризує його як носія технічного прогресу. Внесок В. Зомбарта в теорію інновацій полягає саме в цьому твердженні, яке подаємо досить узагальнено: підприємець є носієм інновацій. Цю концепцію нині поділяє П. Друкер [33]. Він наголошує, що інноваційність — особливий інструмент підприємництва. Його новаторство полягає в тому, щоб знайти в існуючих ресурсах нові якості з метою створення нових благ. Крок уперед порівняно зі своїми колегами, як з теоретичної, так і практичної точок зору, зробив Йозеф Шумпетер. У ній він розглядає технічну інновацію як економічний засіб, застосований підприємцем з метою підвищити свій прибуток. З цього дослідження починається класична теорія інновацій, яка започаткувала багато напрямів досліджень і мала безліч наукових послідовників.

59 Довгострокова та поточна державна політика

Довгострокова державна політика. Принципи: - урядова підтримка фундаментальних досліджень; - свобода наукової і науково-технічної творчості; - правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності; - інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти; - підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;- заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій; - сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва; Напрямки: - визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;- пряме державне фінансування інноваційних інвестицій для реалізації програм структурної перебудови економіки;- підтримка утворення та розвитку нових конкурентоспроможних наукомістких галузей та виробництв, які можуть здійснити технологічний прорив і скласти основу матеріально-технічної бази довгострокового економічного зростання країни (біотехнології, аерокосмічний комплекс, інформаційні технології, виробництво нових матеріалів тощо) - формування єдиного технологічного простору; - застосування сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності, яка б створювала відповідні мотиваційні преференції у підприємницькому середовищі;- створення умов для збереження, розвитку та ефективного використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу Поточна державна політика. Принципи: - підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва;- ефективність (економічність) інноваційних процесів. - пріоритет інновацій над традиційним виробництвом; - концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР; - створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів, енергії; Напрямки: - координацію інноваційної діяльності, в тому числі на рівні регіонів: розроблення програм інноваційного розвитку, сприяння кооперації та взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитних установ у процесі здійснення інноваційної діяльності; - захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності; - підготовку висококваліфікованих робочих кадрів, орієнтацію на безперервність процесу збагачення знань і підвищення кваліфікації; - аналіз нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності для оцінювання результативності відповідних норм і законів;- визначення доцільності надання фінансової підтримки для реалізації конкретних інноваційних проектів; - здійснення моніторингу реалізації інноваційних проектів з метою визначення ефективності вкладення інвестицій;