24. Доведіть необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами.

Окрім внутрішніх органів управління підприєм­ствами та організаціями, існують вищі органи за­гальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, ви­значених Конституцією України, керує всіма сферам и діяльності су­спільства, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й розпорядження, проводить ділові зустрічі та наради з поса­довими особами відповідного рівня, здійснює робочі поїздки в регі­они (області, міста), відвідує ті або ті підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Пре­зидента. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферам и і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ла­нок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, аген­тства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких вхо­дять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарю­вання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші цен­тральні відомства.

25. Покажіть зарубіжний досвід централізованого управління первинними ланками національної економіки.

Докорінні зміни геополітичної ситуації у світі з початку 90-х років обумовили принципову новизну розвитку українського суспільства. Провідне місце в реформуванні Української незалежної держави, якнайшвидшому подоланні кризового стану і забезпеченні стабільності суспільства займає управління науково-технічним розвитком промисловості. Цей процес обумовлює один з головних принципів формування і реалізації дієвої державної науково-технічної політики, де містяться коренi усiх негараздiв українського суспiльства - економiчнi, соцiальнi, екологiчнi, демографiчнi, умови працi та життя, виховання нацiональної гiдностi, культури. Вивчення означеної теми багато в чому допоможе знайти вiдповiдi на болючi питання сучасностi. Головне з них - якою повинна бути науково-технічна політика Української незалежної держави, як політика змагання з країнами далекого i близького зарубiжжя за реалiзацiю нацiональних iнтересiв. Дослідження природи управління науково-технічним розвитком промисловості розкриває специфіку використання науково-технічних досягнень, наслідки їх застосування на користь чи шкоду людині. Добробут країни, її цивiлiзованiсть прямо пов'язанi з техніко-технологічними перетвореннями у промисловості, її спроможністю впливати на розв'язання соціальних проблем згідно з економічними і політичними інтересами держави. Серед важливих проблем, у зв'язку з цим, центральне місце займає інноваційна діяльність. Вона охоплює, насамперед, науку, головна функція якої полягає у розвитку науково-технічного і соціального прогресу шляхом виробництва нового знання, роботі по забезпеченню позитивних показників у соціально-економічній сфері.

У досліджуваний період у Радянській Україні спостерігалась суперечлива ситуація між накопиченим науково-технічним і виробничим потенціалом і рівнем соціально-економічного розвитку. Головна причина, як вже доведено, полягає у невідповідності управління використанням досягнень НТП і можливостями НТР. З певних причин наука та інновації в Радянській Українi не забезпечили рівень розвитку громадянських галузей промисловості відповідно до ходи НТР, єдність соціально-економічного і науково-технічного прогресу. Це питання невіддільне від усвідомлення того, як використовувався в Україні її науково-технічний та інтелектуальний потенціал, ресурси.

70-80-ми рр. позначено другий етап НТР, що охопила увесь свiт. З початку 70-х рокiв розвинутi країни далеко сягнули в таких напрямках, як електронiка, новi матерiали, бiотехнології. Все це поставило вимоги до розвитку не тільки форм єднання науки і виробництва, але і потреби у здобутті якісно нових знань. Кібернетика, як вища ступінь механізації та автоматизації виробничих процесів, виступила поєднувальним ланцюгом з інформаційним аспектом. На вмілому використанні досягнень НТР у розвинутих країнах засновані більш продуктивні технології, досягнуто зростання продуктивностi працi та соцiального захисту людини, виключено соціальні потрясіння. Це методологічне визнання є надто важливим для усвідомлення необхідності вивчення соціальних наслідків НТР в Радянській Україні. 70-80-і рр. в історії України стали етапом поступового погіршення її економічного становища та соціальних умов населення, що врешті-решт призвело до кризового стану суспільства і соціального вибуху, який завершився зміною державного устрою.