20. Особливості використання граматичних форм займенників у професійному мовленні.

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенни­ки допомагають пов'язати речення в тексті.

1. Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в авто­біографії, заяві, службових записках).

2. Слід уникати вживання займенників:

3. Треба використовувати тільки нормативні форми за­йменників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів:

4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. Відмінку

5. Уникати двозначності, що може виникнути:

а) якщо займенник віддалений від слова, із яким синонімічне пов'язаний:

б) якщо можливе співвіднесення займенника з будь-яким зі слів, однаково граматично вираженим:

в) якщо замість особового займенника вжито присвійний:

г) якщо вжито зворотно-приевійний займенник свій:

д) якщо вжито зворотний займенник із неконкретним спів­віднесенням:

е) якщо неправильно узгоджено займенник зі збірним імен­ником:

ж) якщо є невиправдане використання займенника у формі ^ Ор. відмінка:

6. Не слід використовувати займенники 3-ї особи в присут­ності тих, про кого йдеться.

Без займенника, як правило, укладаються ділові листи, які починаються дієсловом у 1-й особі множини (від імені органі­зації, установи, закладу - Нагадуємо..., Повідом­ляємо...). Паралельно вживається форма 3-ї особи однини (Адміністрація повідомляє..., Ректорат просить..., Об'єднання інформує...).

Правильний наголос у займенниках — це не тільки культу­ра мовлення, а й засіб уникнення двозначності.

У Р. й Д. відмінках однини займенників то, те, цей, це наго­лос падає на кінцевий склад: того, тому, цього, цьому. А в М. та Р. відмінках із прийменниками наголос переходить на перший склад: на тому, у цьому, біля того, для цього, до того, із цього, не без того, не від того.

6. Для уникання зайвого паралелізму, краще в діловому мов­ленні додержуватися Р. чи 3. відмінків їх ніж присвійного займенника їхній.

Специфіка семантики займенників полягає в опосередкованості їх лексичного значення, тобто лише в сфері мовлення вони наповнюють­ся конкретним змістом. З огляду на це займенники використовують тільки у відповідному контексті, у зв'язку з конкретною ситуацією, яка дає змогу визначити обсяг їх значень. Закріпленість займенників за ситуативною предметністю мовлення визначає їхнє основне функ­ціональне призначення - текстотвірне, тобто займенники можуть за­мінювати назви предметів, присудки, навіть цілі речення і виступають засобом розгортання та встановлення змістових зв'язків у тексті, напр.: Це місто — монстр. Воно себе пасе. Воно не знає, де його коріння (Л. Костенко). У такий спосіб вони сприяють скороченню елементів тексту, конденсації висловлювання.

Кількість займенників у лексичному складі сучасної української літературної мови обмежена, але частота їх вживання дуже висока. Без допомоги займенників важко уявити собі процес побудови речен­ня, хоча, звичайно, їх нагромадження без відповідного словесного ото­чення утруднює розуміння тексту.

За значенням займенники поділяють на дев'ять розрядів:Особові,Зворотний,Присвійні,Вказівні,Означальні,Питальні,Відносні,Заперечні,Неозначені