3. Контрольні запитання

1. Якими трьома властивостями характеризується об’єктно-орієнтоване програмування.

2. Як реалізується кожна із властивостей об’єктно-орієнтованого програмування при описі об'єкта.

3. Як визначається належність метода до об'єкта.

4. Чим відрізняються статичні та віртуальні методи.

5. Як описуються віртуальні методи.

6. Для чого служить конструктор.

7. Як виділяється та звільняється динамічна пам'ять для динамічних об'єктів.

8. Як виділяється динамічна пам'ять для об'єктів із віртуальними методами.

9. Для чого служить деструктор та як він описується.

Комп’ютерний практикум № 10

Форматований ввід та вивід даних на мові “cі”

Мета практикуму – вивчення методів форматованого введення та виведення інформації на мові “СІ”.

1. Основні теоретичні відомості

1. Основні функції введення-виведення знаходяться у стандартному бібліотечному файлі stdio.h. Він підключається на початку програми за допомогою директиви компілятора #include:

#include <stdio.h>

Найпростіший механізм введення-виведення – по одному символу з клавіатури за допомогою функцій getchar() та putchar(). Інструкція c=getchar(); дозволяє присвоїти змінній с черговий введений з клавіатури символ. Інструкція putchar(c); видає значення цієї змінної на екран.

2. Функція printf призначена для форматованого виведення даних на екран. Синтаксис функції наступний:

Printf(“керуючий рядок”,аргумент1,аргумент2, ...);

Керуючий рядок вміщує об’єкти трьох типів:

-звичайні символи, які виводяться на екран;

-специфікації перетворення, кожна з яких викликає виведення на екран значення чергового аргументу зі списку аргументів;

-керуючі символи (для початку з нового рядка, табуляції, звукового сигналу та ін.).

Специфікація розпочинається символом % і закінчується символом, який задає перетворення. Між цими знаками може стояти:

- знак мінус “-”, який вказує, що параметр при виведенні на екран повинен вирівнюватися по лівому краю. Інакше - по правому;

- рядок цифр, який задає розмір поля для виведення. Крапка, яка відділяє розмір поля від наступного рядку цифр, що визначає розмір поля для виведення розрядів після коми для типів float та double;

- символ довжини l, який вказує на тип long;

Далі вказується символ типу інформації виведення (перетворення):

d- десяткове число;

o- вісімкове число;

x- шістнадцяткове число;

c- символ (тип char);

s- рядок символів (string);

e- дійсне число в експоненціальній формі;

f- дійсне число (float);

g- використовується як e і f, але виключає виведення на екран незначущих нулів;

u- беззнаковий тип (unsigned);

p- вказівник (pointer).

Якщо після % записано не символ перетворення, то він виводиться на екран.

Керуючі символи:

\a- для короткочасної подачі звукового сигналу (alarm);

\b- для переведення курсору вліво на одну позицію (back);

\n- для переходу на новий рядок (new);

\r- для повернення каретки (курсор на початок поточного рядка) (return);

\t- для горизонтальної табуляції (tabulation);

\v- для вертикальної табуляції (vertical).

Приклади використання функції printf:

printf(“\tКафедраАЕМСЕП\n%d\n”,i);

Команда виконає наступне: у поточному рядку буде зроблено відступ (табуляцію \t), далі виведено текст "КафедраАЕМСЕП" і переведено курсор на новий рядок (\n). Специфікація %d викличе виведення на екран значення змінної і у десятковому вигляді. Після цього курсор перейде на новий рядок (\n).

printf(“\ti=%ld;\nj=%d.\n”,i,j);

Команда виконає послідовно наступні маніпуляції: відступ у поточному рядку (\t), виведе текст "і=", специфікація %ld викличе виведення на екран значення змінної і у десятковому довгому вигляді, виведе текст “;” , перейде на новий рядок (\n), виведе текст “j=”, специфікація %d викличе виведення на екран значення змінної j у десятковому вигляді, поставить крапку, перемістить курсор на новий рядок.

3. Функція scanf призначена для форматованого введення даних з клавіатури. Вона знаходиться в бібліотечному файлі stdio.h.

Синтаксис функції наступний: