6. Циклічність як форма економічного розвитку. Сукупність та структура економічного циклу.

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази – відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги ВВП, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Відновлення при цьому може бути повільним і швидким. У цьому випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці повної зайнятості, тобто повного використання виробничих ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесення може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення рівня життя населення або ж швидке роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова криза. Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовили генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином: 1) Цикли Кондратьєва, або ж довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює 40-60 років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова. 2) Цикли Кузнеца – тривалість 20 років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва. 3) Цикли Джаглера – з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів. 4) Цикли Китчина – тривалість 3-5 років, що обумовлюється динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах. 5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1-12 р. та існують у зв’язку з коливаннями інвестиційної активності.

До найбільш значних причин циклічних коливань можна віднести: 1) великі технічні нововведення, які з’являються нерегулярно і зумовлені коливання в діловій активності. 2) політичні перевороти, різка трансформація соціально-економічної системи, війна та інші випадкові проблеми системного характеру. 3) помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжують появою надмірної кількості грошей або надмірним вилученням грошей з обігу. 4) різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної економіки.

7. Повна зайнятість, природне безробіття та потенціальний ввп.

Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і струк­турного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефі­цитом робочих місць, а втратами часу, пов'язаними з їх зміною.

Отже, повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безро­біттям, а охоплює фрикційне та структурне безробіття. Вважаєть­ся, що наявність цих двох видів безробіття є природною потре­бою економіки, оскільки їх існування — необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію «природне безробіття».

Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забез­печується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знахо­диться в стані повної зайнятості, працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефі­цитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. У разі надлишку попи­ту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кіль­кість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зай­нятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Проте така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси ви­користовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП — це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття.

Отже, природне безробіття є не лише показником повної зай­нятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природ­ною ріння Цс означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тя­жіє ринок праці.