50. Фактори економічного зростання. Виробнича функція.

Під економічним зростанням, за звичай, розуміють збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, тобто збільшення реального ВВП.

Економічне зростання будь-якої країни визна­чають чотири групи факторів:

1) фактори пропозиції; 2) фактор попиту; 3) фактор ефективності; 4) соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. їх теж чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів; 2) кількість та якість трудових ресурсів; 3) обсяг капіталу країни; 4) технологія.

Перелічені фактори пропозиції, які називають "колесами еко­номічного зростання", визначають можливості фізичного збільшен­ня обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал.

Природні ресурси - - це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо. На думку багатьох економістів, трудові ресурси — пропози­ція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці — становлять найважливіший фактор економічного розвитку.

Для збільшення обсягу капіталу (устаткування, виробничих бу­дівель, доріг) необхідне скорочення поточного споживання впро­довж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національно­го доходу використовується для нагромадження капіталу; і навпаки, найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5% національ­ного доходу. Крім трудових, природних ресурсів та капіталу, четвертим жит­тєво важливим фактором економічного зростання є технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розроб­ки, менеджмент та підприємництво.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукуп­них видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси.

Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зро­стання, взаємопов'язані.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне ви­користання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури вироб­ництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має ви­користовувати ресурси найекономніше (виробнича ефективність) і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги (роз­подільна ефективність).

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зро­стання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці. Це пере­довсім соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, значний по­зитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склала­ся в них.

Більшість моделей економічного зростання побудовано на класичній виробничий функції яка відображає зв’язок між факторами виробництва та реальним продуктом, тобто сукупною пропозицію. Вона має вигляд:

Y = Y(L, l, K, T):

де Y – реальний ВВП, L – праця; l – земля; K – капітал; T – технологічний прогрес.

Виробничою функцією економічного зростання вважають функцію виду:

Вона відображає взаємозв’язок між продуктом Y і факторами виробництва капіталом (К), працею (L) та коефіцієнтом А, який називають автономним, фактором зростання. У цій формулі b та (1-b) відображає еластичність Y щодо збільшення кожного з факторів.

Виробнича функція має дві основні характеристики:

1. При однаковому в процентах зростанні обох факторів реальний продукт зростає на той самий процент, цей ефект називають постійною віддачею за рахунок масштабу.

2. При зростанні коефіцієнта А на певну величину за умови незмінності величин К та L реальний продукт Y зростатиме на ту саму величину.