Класична теорія ринку праці.
Неокласична теорія виходить з того, що за умови досконалої конкуренції і гнучкої з/п, попит підпиємств на роб силу на працю пов’язується з досягненням максимізації прибутку. Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на працю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту:
Прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а реальну заробітну плату.
Згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної заробітної плати:
Незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання попиту на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умовах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.
Якщо ми зменшуємо заробітну плату, то забезпечуємо собі прибуток. Отже, реальна заробітна плата лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:
За класичною теорією зміни сукупної пропозиції викликають зміни зайнятості й рівня безробіття. Коли випуск продукції зменшується, збільшуючи чисельність тих, хто бажає працювати, але не знаходить роботу, безробіття зростає. І навпаки, якщо уявити досконалий ринок праці, на якому кожен, хто хоче працювати, може знайти роботу, то на такому ринку праці зарплата буде швидко змінюватись, щоб забезпечити рівність між попитом на працю й його пропозицією. У класичній моделі ринку праці частка безробітних фактично є постійною і ніколи не перевищує величину, необхідну для підтримання ефективної відповідності між робочими місцями й працівниками. Припущення про те, що зарплата швидко змінюється, щоб забезпечити повну зайнятість на ринку праці, є відмінною рисою класичної моделі ринку праці.
У класичній моделі ринку праці і сукупної пропозиції зарплата й ціни повністю рухомі. Зміни зарплати й цін безперервно підтримують повну зайнятість.
Класична теорія ринку праці не припускає існування інституціональних механізмів, що обмежують рух зарплати в той чи в інший бік. Тому класичну модель ринку праці називають рухомою. Фірми конкурують між собою на ринку праці, приймаючи рішення про необхідну їм кількість праці шляхом співставлення суми додаткових доходів, які забезпечать нові працівники, з величиною зарплати, яку їм треба сплатити. Пропозиція праці визначається самими працівниками, які співставляють оплату за додаткову годину роботи, а отже, можливість купівлі товарів, яку забезпечить їм сума цієї оплати, з незручностями, викликаними необхідністю працювати на годину більше.
Рівновага на ринку праці визначає кількість запропонованої і фактично використаної праці, а також реальну зарплату за годину роботи. При рівноважній зарплаті ринок врівноважується й потрібна кількість праці дорівнює запропонованій кількості. Тому рівноважний рівень зайнятості називають рівнем повної зайнятості. При рівноважній зарплаті кожен, хто хоче працювати за цю зарплату, має роботу. У класичній моделі ринку праці обсяг виробництва – це обсяг виробництва за умови повної зайнятості незалежно від рівня цін. Причина цього полягає в тому, що працівників турбує тільки купівельна спроможність зарплати, а не її грошове вираження. Зростання в однаковій пропорції зарплати й цін залишає купівельну спроможність зарплати незмінною. За незмінної реальної зарплати кількість запропонованої праці, зайнятість і обсяг виробництва, згідно з класичною теорією, також не змінюються.