2. Ґенеза та еволюція соціології управління

У своєму розвитку соціологічна теорія управління пройшла декілька етапів:

1) Класичний, або раціоналістичний, напрямок, найтиповішими для якого є школа наукової організації праці, або наукового менеджменту Ф. Тейлора; адміністративна, або класична школа управління А. Файоля; теорія ідеальної бюрократії М. Вебера;

2) Соціально-психологічний, або гуманістичний, напрямок, для якого найхарактернішими є теорія людських відносин Е. Мейо; теорія стилів управління К. Левіна та інш.;

3) Системний, або методичний, напрямок, який об'єднує як класичну і соціально-психологічну школи, так і численні прикладні концепції теорії та розробки на основі кількісних методів, тобто методів точних наук (кібернетики, математики), з широким використанням комп'ютер­них технологій і програмного моделювання.

Подальший розвиток соціологічної теорії управління у 80-х роках XX ст. логічно привів до усвідомлення великого значення "організаційної культури" як важливої характеристики, що інтегрує в собі усі особливос­ті підприємства (організації) — і системні, і поведінкові, і соціокультурні. Це, врешті-решт, значно посилює гуманістичний компонент в управ­лінні, спирається на людський потенціал як керівників, так і підлеглих.

Сьогодні, у XXI ст., цей напрям соціологічної науки з управління на­був подальшого розвитку. У зв'язку з цим простежуються такі тенденції в розвитку соціології наукового управління:

1. інтернаціоналізація соціологічного управлінського знання, зумовлена виникненням інтеграційних структур (насамперед міжнародних інформаційних систем), зростанням конкуренції та взаємозалежності у світовій економіці;

2. дедалі більше відчувається повернення соціологічної теорії управління до "здорового глузду". Адже систематизований "здоровий глузд", що ґрунтується на висновках соціології, психології, науки про організаційні зміни, має не тільки практичний, а й світоглядний характер (як певна сис­тема цінностей), даючи змогу як індивідам, так і соціальним спільнотам краще адаптуватися до відповідних змін у соціальному середовищі. Остан­нє особливо важливе для українського суспільства, оскільки в умовах його реформування проблема полягає не в тому, як робити, а в тому, що робити.

3. Технологічні засади соціології управління

Соціологічна теорія управління виявляє певні закономірності, що ви­значають важливі складові компоненти самого процесу управління. їх мо­жна поділити на дві групи. Перша група — це закономірності функціону­вання і розвитку суб'єкта соціального управління, а друга — суттєві зв'язки між суб'єктом та об'єктом соціального управління. До проблем першої групи належать взаємовплив особистих інтересів суб'єктів соціального управ­ління; інтереси різних управлінських груп; соціальна відповідальність су­б'єктів управління. До проблем другої групи належать відповідність інте­ресів суб'єкта соціального управління інтересам об'єкта соціального управління; цілісність впливу суб'єкта на об'єкт; рівні розвитку об'єкта та суб'єкта соціального управління; відповідальність носіїв і виразників інтересів об'єкта соціального управління тощо.

Структура об'єкта управління, його соціальна природа визначають побудову суб'єкта управління та структуру управлінських відносин, що виникають при цьому. Суб'єктами управлінських відносин стають усі співучасники управління незалежно від їхнього місця в структурі соціаль­ної керуючої системи. Основними видами управлінських відносин є відно­сини централізму й самостійності, субординації і координації, керівництва і підлеглості, відповідальності, конкурентності, змагальності тощо. Окремі види управлінських відносин органічно пов'язані між собою і лише в сукуп­ності забезпечують функціонування й розвиток соціального управління.

Управлінські відносини — це особливий тип соціальних відносин, які не можна звести до базисних або надбудовних чи техніко-економічних відносин. У них містяться елементи і того, і другого, і третього. Бути за­йнятим у сфері управління ще не означає бути керуючим, бо є суто управ­лінська діяльність, виконавча діяльність і діяльність фахівців технічного та допоміжного управлінського персоналу. В цьому контексті управління може розглядатися як компонент будь-якої діяльності, суто управлінська діяльність або діяльність у сфері управління. Усі три аспекти розгляду управління взаємопов'язані, але нас цікавлять два останніх.

Складовими соціального управління як системи є такі підсистеми: інформаційна; проектно-програмна; прогностична; планува­льна; системно-організаційна підсистема опрацювання управлінських рі­шень; підсистема коригування і наступного відтворення управлінського циклу. Цей алгоритм пристосований до будь-якого рівня, виду чи типу соціального управління. Для того щоб управляти (керувати), треба мати інформацію про призначення, функції, стан можливостей соціальної сис­теми. Маючи таку інформацію, керівна підсистема проектує, прогнозує, програмує, чітко планує її функціонування на конкретний проміжок часу з урахуванням реальних умов і можливостей.

Щоб соціальна система функціонувала в заданій програмі, її ланкам має постійно подаватися команда (управлінські сигнали: рішення, накази, розпорядження). Щоб під час виконання команд запобігти різним відхиленням, потрібен по­стійний контроль за виконанням. В управлінському значенні контроль — це професійна послуга, яку керівник повинен надавати своїм підлег­лим. Це порівняння того, що є, з тим, що має бути. Такий контроль є формою управлінської відповідальності, засобом запобігання втратам. Контроль і аналіз функціонування соціальної системи уможливлюють оперативно коригувати її діяльність, нагромаджувати інформацію для нового проектування, програмування, прогнозування тощо.

Ефективність функціонування суспільних систем значною мірою ви­значається наявністю надійного соціального прогнозу, тобто визначення можливих станів об'єкта соціального управління в майбутньому на основі тенденцій його розвитку в минулому і тепер. Такий прогноз характеризує найбільш імовірний стан соціального об'єкта у разі збереження існуючих тенденцій. Він може бути оперативним, коротко- та довготерміновим. У соціальному прогнозуванні використовуються переважно три методи: екс­пертиза, екстраполяція, моделювання. Слід наголосити на комплексному значенні надійних, вірогідних соціальних прогнозів. Ці прогнози є осно­вою прийняття управлінських рішень в усіх сферах суспільного життя.

Соціологічний аналіз сфери управління дає можливість виявити гли­бинні механізми управлінських і самоврядних процесів як суспільних явищ, виявити і обгрунтувати ефективність демократичних принципів і відносин між органами влади, управління та населенням країни, забезпе­чити використання соціальних резервів, соціального потенціалу, соціаль­них технологій, інноваційних засобів організації соціального управлін­ня. Володіння концептуальним та методичним апаратом соціологічної теорії управління стає сьогодні необхідним інструментом ефективної професійної діяльності фахівців — державних службовців, управлінців, керівників підприємств і установ, організаторів виробництва, а також менеджерів різних ієрархічних рівнів нових господарських, підприєм­ницьких та комерційних структур.

Запитання до самоперевірки:

1. Розкрити сутність і зміст соціології управління як науки.

2. Що виступає об’єктом соціології управління.

3. Що є предметом соціології управління.

4. Розкрити зміст категорії „соціальне управління”.

5. Що є головним завданням соціального управління.

6. Назвати характерні особливості управління як специфічного засобу організації.

7. Назвати і охарактеризувати етапи розвитку соціологічної теорії управління.

8. Дати характеристику закономірностей, що визначають процес управління.

9. Назвати і дати характеристику складових соціального управління як системи.

1./№ заняття згідно робочої навчальної програми/ Тема:

Тема № 4 /12/

Соціологія громадської думки

Мета:

Сформувати знання про громадську думку, розкрити значення суб’єкт-об’єктних відносин як форми взаємозв’язку, показати, що лежить в основі формування громадської думки.

План заняття:

1. Соціологія громадської думки як наука: сутність, виникнення та розвиток

2. Поняття про об’єкт та суб’єкт громадської думки.

3. Функціонування громадської думки.

Література:

1. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004.

2. Соціологія. навчальний посібник. Укладач Шупик І.І. – К., НМЦ, 2002.

3. В.М. Піча. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: “Каравела”, 2000.

Домашнє завдання:

1. с. 244-257, підготувати доповіді та реферати /індивідуально/ на теми:

1. Виникнення та механізми функціонування громадської думки.

2. Ефективність функціонування громадської думки.

3. Процес зародження громадської думки

Після вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ:

- визначати сутність соціології громадської думки як галузі соціологічних знань, її місце в системі соціальних наук;

- об'єкт і предмет соціології громадської думки.

ВМІТИ:

- розкривати генезис та еволюцію розвит­ку соціології громадської думки; визначати;

- характеризувати сутність громадської думки як соціального явища;

- розкривати сутність об'єктно-суб'єктних відносин у теорії громадської думки;

- пояснювати місце і роль основних функ­цій громадської думки в соціальному житті суспільства;

- використовувати методику соціологічного аналізу для вивчення стану громадської думки.

Викладач______________ТОПЧІЄВ М.М.

Конспект /тези/

лекції з теми, що виноситься

на самостійне вивчення

САМОСТІЙНА РОБОТА № 4(12)

Тема: СОЦІОЛОГІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ