1. Соціологія управління як наука: предмет, об'єкт, сутність та зміст

Соціологія управління — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини й процеси, що відбуваються в суспільстві та його підсистемах з метою впорядкування, підтримки, збереження його опти­мального функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану. Соціологія управління досліджує також природу управлінських відносин, з'ясовує соціальні цілі управління з погляду соціальних крите­ріїв, відповідності їх інтересам тих, ким управляють, аналізує соціальні наслідки управлінських рішень і дій.

Об'єктом соціології управління виступають різноманітні соціальні системи (групи, угруповання, організації, об'єднання, спільноти, суспі­льство в цілому), їх підсистеми та ланки, що створюються в суспільстві для досягнення певної мети та розв'язання певних завдань.

Предметом цієї соціологічної теорії виступають управлінські відно­сини, управлінські процеси і властивості суб'єктів управління різних рів­нів управлінської ієрархії, а також закономірності, особливості, умови, форми, функції та методи їх управлінської діяльності.

Серед фундаментальних категорій соціології управління виокремлю­ють "соціальне управління " та "управління соціальними процесами”.

Соціальне управління — один з основних типів управління, функція якого полягає в забезпеченні реалізації потреб розвитку суспільства та його під­систем.

Соціологія управління досліджує не лише зміст і функції, а й механізми і технології соціального управління (управління конкретними соціальними процесами) з метою виявлення можливостей його вдоскона­лення та оптимізації відповідно тих цілей і завдань, що виробляються в суспільстві (та його підсистемах) як щодо ближчих, так і більш далеких перспектив його розвитку.

Виходячи з потреб суспільства соціальне управління визначає, по-пер­ше, шляхи розвитку суспільства у заданому напрямку, тобто виробляє цілі. По-друге, соціальне управління здійснює теоретичне і практичне забез­печення способів досягнення очікуваного результату, організацію і коор­динацію діяльності людей, її узгодження за допомогою відповідних дій. Для збереження своєї цілісності суспільство створює необхідні для цього механізми. Першим таким механізмом стала держава з властивими їй атри­бутами влади. У суспільстві регулююча підсистема — це суб'єкт управ­ління, а регульована підсистема — об'єкт управління. Тому управління тут набирає вигляду впливу суб'єкта управління на об'єкт управління за­ради досягнення певної мети.

Головним завданням соціального управління є до­сягнення відповідності суб'єктивної діяльності людей вимогам об'єктив­них законів суспільного розвитку, забезпечення збалансованого функціо­нування та розвитку соціального організму.

Управління як специфічний засіб організації має ряд характерних особ­ливостей. По-перше, управління повністю зале­жить від системи, що зумовлює не тільки його природу, а й цілеспрямо­ваність. Друга особливість полягає в тому, що керівний вплив має, як правило, значну енергію (один телефонний дзвінок може привести в дію величезні потоки ресурсів, інформації, енергії, тисячі людей забезпечують виконання розпорядження чи наказу міністра та ін.). Третя особливість полягає в тому, що центр управління може перебувати далеко від керова­ного об'єкта, тобто джерело керівного впливу перебуває поза межами об'єкта управління.

Тому в управлінні слід брати до уваги всю сукупність факторів, різні аспекти, спиратися на комплексний підхід. У цьому зв'язку можна гово­рити про різні теорії, наприклад про теорію управління виробництвом, теорію державного управління і т. ін. Водночас усі ці теорії слід розгляда­ти як соціальні, бо всі вони стосуються управління суспільством, управ­ління людьми.