2. Зміст і характерні ознаки соціальної взаємодії

У повсякденному житті люди здійснюють безліч елементарних актів соціальної взаємодії, навіть не підозрюючи про це. Зустрічаючись вони вітаються за руку і говорять привітання, входячи в автобус, пропускають вперед жінок, дітей і людей похилого віку. Усе це — акти соціальної взає­модії, що складаються із окремих соціальних дій.

Однак далеко не все, що ми робимо у взаємозв'язку з іншими людьми, відноситься до соціальної взаємодії. Наприклад, якщо автомобіль збив пішохода, то це вважається надзвичайною дорожньо-транспортною по­дією. Водночас, вона може стати соціальною взаємодією лише тоді, коли водій і пішохід, розбираючи цю подію, починають відстоювати свої влас­ні інтереси, як представники двох великих соціальних груп.

Таким чином під соціальною взаємодією в соціології розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою систему соціаль­них дій щонайменше двох осіб чи соціальних спільнот, або індивіда і соці­альної спільноти. Більш того, соціальна взаємодія — це будь-яка поведінка індивіда чи групи індивідів, що має значення для інших індивідів і груп індивідів чи суспільства в цілому в даний момент і в майбутньому.

Категорія "соціальна взаємодія " виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами як постійними носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними позиціями (стату­сами) і соціальними ролями (функціями). Незалежно від того, у якій сфері життєдіяльності суспільства (економічній, політичній, духовній тощо) має місце взаємодія, вона завжди є соціальною за своїм характером, оскільки виражає зв'язки між індивідами і групами індивідів, тобто зв'язки, що опо­середковувані цілями, які кожна із взаємодіючих сторін переслідує.

Особливу роль відіграє механізм соціальної взаємодії, що включає: а) індивідів, що здійснюють ті чи інші дії; б) зміни в зовнішньо­му світі, що викликані цими діями; в) вплив цих змін на інших індивідів; г) зворотну реакцію індивідів, на яких був здійснений вплив

Слід також усвідомити, що механізм взаємодії індивіда з іншими ін­дивідами і соціальним оточенням в цілому визначає "відбиття" соціаль­них норм і цінностей крізь свідомість індивіда і його реальні дії на основі осмислення цих норм і цінностей. Крім того, на думку ряду дослідників, спосіб взаємодії включає, як правило, шість основних аспектів: 1) пере­дачу інформації; 2) одержання інформації; 3) реакцію на отриману інфо­рмацію; 4) перероблену інформацію; 5) одержання переробленої інфор­мації; 6) реакцію на цю інформацію.

Теорії соціальної взаємодії:

1. Теорія соціального обміну (Дж. Хоманс). Основна ідея цієї теорії полягає в тому, що люди взаємодіють один з одним на основі свого досві­ду, зважуючи можливі винагороди і витрати.

2. Теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер). Основ­на ідея цієї концепції полягає в уявленні про те, що поведінка людей по відношенню одне до одного і предметів навколишнього світу визначається тими значеннями, які вони їм надають.

3. Теорія управління враженнями (Е. Гоффман). Центральна ідея даної теорії — у розумінні соціальних ситуацій, схожих на драматичні спектаклі, у яких люди-актори своїми взаємодіями прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження.

4. Психоаналітична теорія (3. Фрейд). Заснована на ідеї, що міжособистісна взаємодія знаходиться під глибоким впливом понять, засвоєних у ранньому дитинстві, і конфліктів, пережитих у цей період.

Варто звернути увагу на той факт, що при визначеному розходженні концептуальних ідей усі розглянуті вище теорії майже подібні у виділенні категорії "соціальна взаємодія " як головної, фундаментальної у поясненні соціального життя суспільства. Виходячи саме із цієї тенденції, П. Сорокін розробив свою власну теорію громадського життя, в основу якої в якості найпростішої моделі соціального явища (а отже, і суспільства) поклав взаємодію двох індивідів.

На основі своєї теорії громадського життя Сорокін здійснив класифіка­цію основних форм взаємодії за наступними підставами.

1. В залежності від кількості взаємодіючих індивідів: а) двох людей один з одним; б) одного і багатьох; в) багатьох і багатьох.

2. В залежності від якостей індивідів: а) одно- і різностатеві; б) осіб, подібних за рядом ознак; в) різних між собою.

2. За характером взаємовідносин: а) однобічні і двосторонні взаємо­дії; б) солідарні взаємодії; в) антагоністичні взаємодії.

2. За тривалістю взаємовідносин: а) короткочасні взаємодії; б) тривалі взаємодії.

3. За ступенем упорядкованості: а) організовані взаємодії; б) неорга­нізовані взаємодії.

4. З точки зору усвідомлення взаємодії: а) обоє індивідів взаємодіють свідомо; б) обидві сторони взаємодіють несвідомо; в) свідома реакція на несвідомий акт; г) несвідома реакція на свідому взаємодію.

5. В залежності від "матерії" обміну і процесу спілкування: а) інтелектуальні (розумові) взаємодії (обмін ідеями); б) чуттєво-емоційні взаємодії (об­мін емоціями); в) вольові взаємодії (обмін вольовими рішеннями, наказами).

Виникнення колективних єдностей пов'язано також з умовами, що спо­нукують людей шукати інших людей і вступати з ними у взаємодію. Се­ред цих умов виділяють такі: 1) космічні або фізико-хімічні умови; 2) біологічні умови; 3) соціально-психічні умови.

До космічних умов відносять ряд умов неорганічного світу, серед яких приходиться жити людині. Найважливіші з них: світло, звук, тепло, воло­гість, обриси води і суши, гористість і долинність земної поверхні, мінера­логічна будівля ґрунту і т.п. У пошуках найбільш сприятливого сполучен­ня цих умов для проживання люди концентруються в найбільш зручних місцях, і змушені зустрічатися і вступати у взаємодію один з одним, тобто утворювати суспільства.

Під біологічними умовами мається на увазі сукупність умов живої при­роди, у якій проживає людина. Вони зводяться до потреби одного тварин­ного організму в других, однієї людини в іншій. Це умови задоволення таких життєвих потреб, як потреба розмноження, духовна потреба, бать­ківський інстинкт і батьківська симпатія; потреба в їжі та самозахисті. Усі зазначені потреби притягають людей одне до одного, змушують їх зустрічатися і взаємодіяти, тобто жити громадським життям.

Під соціально-психічними умовами розуміються ті, які, по-перше, по­в'язані з задоволенням сукупності потреб, властивих людині як живій істоті, що володіє свідомістю і розвинутим духовним життям; по-друге, це ті умови, що випливають із самого факту життя людини в суспільстві собі подібних. У першому випадку мова йде про умови задоволення по­треби в спілкуванні, розумовій діяльності, чуттєво-емоційних переживан­нях і потреб вольової діяльності. Друга група соціально-психічних умов поєднує такі, як умови розподілу праці; подібність, тяга до людей, подіб­ним собі; рівень розвитку провідників взаємодії людей і т.п.

Отже, складність і багатогранність сил, від яких залежить взаємодія людей, обумовлюють складність і багатогранність як соціальної поведінки індивідів, так і соціальних процесів, усього суспільного життя. Звідси — необхідність розуміння суті основних соціологічних теорій соціальної взаємодії, а також уміння спиратися на сильні сторони кожної з них для пояснення дуже складних реалій функціонування і розвитку сучасного суспільства, механізмів соціальної життєдіяльності людей.