1. Визначення сутності і механізмів соціальної дії

Соціологічні категорії "соціальна дія ", "соціальна взаємодія " і "соці­альні відносини " займають особливе місце в понятійно-категоріальному апараті соціологічної науки. З ними пов'язане розуміння насамперед ди­наміки людського суспільства — його функціонування, зміни і розвитку. Ці категорії є провідними при вивченні життєдіяльності людей в сучасному суспільстві, їх самореалізації. Багато соціологів вважають ці поняття вихід­ними (тобто ключовими, фундаментальними) у будь-яких соціологічних теоріях чи концепціях.

Отже, соціальні дії являють собою систему вчинків, засобів і методів, за допомо­гою яких особа чи соціальна група має намір змінити поведінку чи уста­новки інших осіб чи груп

Соціальні дії спрямовані на таку зміну чужих установок і поведінки, що веде до задоволення визначених власних потреб, праг­нень і інтересів. Тому найбільш важливим в структурі соціальної дії є засоби і методи дії, від правильного вибору яких власне і залежить успіш­ність і ефективність усякої дії. Визначена структура дозволяє поєднувати досить широке коло соціальних дій. Однак існує цілий ряд схем (зразків), згідно яких соціальні дії власне і протікають. Це дозволяє класифікувати соціальні дії за різними ознаками.

Перша, найбільш загальна класифікація дана Я. Щепаньським. Вона припускає розподіл соціальних дій на дві категорії. Першу категорію складає негативний примус, що виявляється найчастіше у вигляді забо­рон і наказів, спрямованих на репресію стосовно небажаної поведінки, а друга категорія припускає позитивне переконання, засноване на дії за допомогою стимулів, що викликають бажану поведінку без звертання до репресій у будь-якій формі.

Друга, дуже подібна за підходом класифікація припускає також дві категорії соціальних дій: 1) пристосування і 2) опозиція. До першої ка­тегорії відносяться такі дії, що виникають у відповідь на прохання чи запрошення з боку керівництва і забезпечуються шляхом виховання, доб­ровільного і свідомого підпорядкування в ході виконання самої дії для досягнення мети. До другої категорії відносяться протиставлення себе іншим, репресії і бунт, агресія і ворожість як реакції на примус. Проміжним середнім варіантом між пристосуванням і опозицією є егоїстичний компроміс, що поєднує, з одного боку, добровільне підпорядкування при­мусу для досягнення особистих цілей, при збереженні, з іншого боку, го­товності до застосування опозиційних дій.

Третя класифікація, що запропонована А. Левко, також заслуговує на увагу, оскільки вона розділяє соціальні дії за змістом, обу­мовленим їх метою і спрямованістю. У цьому зв'язку автор виділяє три групи соціальних дій. Перша група поєднує репродуктивні дії, спрямова­ні на збереження і підтримку нормального функціонування конкретного соціального інституту. До таких дій відносяться соціальний контроль, під­тримка традиції, дотримання трудової дисципліни тощо. Друга група — соціального заперечення — поєднує дії, спрямовані на скасування яких-не-будь елементів громадського життя. До них відносяться критика недоліків, подолання девіантної поведінки, конформізму мислення тощо. Третя гру­па — соціальної творчості — поєднує дії щодо створення нових форм соціальних відносин і розвитку суспільної свідомості. Мова йде про роз­виток самоврядування, винахідництва, інновацій, впровадження нових соціальних технологій і інше.

Слід зазначити, що приведений у даних класифікаціях далеко не по­вний перелік типологій соціальної дії може створити уявлення про те, що соціальна дія — найбільш важлива категорія соціології, за допомогою якої можна пояснити практично усі соціальні явища. Однак багато соціо­логів схиляються до визнання визначеного верховенства за іншою соціо­логічною категорією, хоча і тісно пов'язаною із соціальними діями. Мова йде, передусім, про таку соціологічну категорію, як категорія соціальної взаємодії.