3. Релігія як соціальний феномен: структура, функції, класифікація

У найзагальнішій фо­рмі визначення релігії можна подати так: релігія — це сфера духовного життя суспільства, групи, індивіда, спосіб практично-духовного освоєння світу й галузь духовного виробництва. Як така вона являє собою: 1) прояв сутності суспільства; 2) аспект їхньої життєдіяльності; 3) спосіб існування і подолання людського самовідчуження; 4) відображення дійсності; 5) сус­пільну підсистему; 6) феномен культури.

У вітчизняній соціологічній літературі склався загальний підхід до розуміння сутності і ролі сукупності причин виникнення релігії, що оде­ржав теоретичне оформлення у вченні про соціальну сутність і природу релігії. Цей підхід є основою соціологічної теорії релігії. У ній вирізняють соціальні, гносеологічні і психологічні корені релігії, причому соціальні ко­рені є визначальними. Вони являють собою систему соціальних відно­син, що детермінують виникнення, функціонування і відтворення релігії.

Від соціальних коренів релігії, як справедливо відзначають соціоло­ги, варто відрізняти її історичні корені, під якими мається на увазі істо­рична обумовленість сучасної релігії її попереднім розвитком. Що стосу­ється її гносеологічних коренів, то вони пов'язані з формуванням у свідо­мості людини релігійних уявлень під час її пізнавальної діяльності. Суть цих уявлень полягає в абсолютизації суб'єктивного боку процесу пізнання, мінливого відображення реальності. Формування релігійної свідомості пов'язано з людською психікою, оскільки релігійні відправлення завжди супроводжуються сильними емоційними настроями. У цьому зв'язку ви­окремлюють психологічні корені релігії.

Розуміння обумовленості сутності релігії сукупністю причин її виник­нення (детермінант) дає змогу чіткіше визначити структуру релігії. Один з можливих варіантів структуризації релігії запропонував Д. Маркович. Структуру релігії, за Д. Маркевичем, утворюють п'ять елемен­тів. Перший являє собою саму ідею надприродної істоти. Другий елемент полягає в почутті поваги і страху, що релігійна людина відчуває перед надприродною істотою. Третім елементом є релігійні символи, що представ­ляють надприродну істоту (оскільки вона не піддається безпосередньому спогляданню) і за допомогою яких релігійна людина встановлює з цією істотою контакт. Четвертий елемент — ритуал, тобто особливі дії релігійного характеру (молитви, жертвоприношення і т. ін.), за допомогою яких релігійна людина звертається до божества. П'ятий елемент склада­ють релігійні організації і служителі, які сприяють здійсненню комунікації релігійної людини з надприродною істотою.

У процесі розвитку соціології релігії та інших релігієзнавчих наук ви­никла ще одна п'ятиелементна структура релігії, що охоплює такі елемен­ти: доктрину, міф, етичні цінності, ритуали та інші форми культової прак­тики, а також різні форми поширення релігії. Певний інтерес становить схема структурування релігії, запропонована Джонстоуном. Вона складається з певної кількості основних елементів, що допомага­ють зрозуміти, чи є релігією система вірувань.

По-перше, релігія припускає наявність групи віруючих, хоча і може бути пов'язана з глибоко особистим переживанням. Соціологів цікавлять ре­лігійні групи і те, чим вони відрізняються від інших груп у суспільстві. Дослідження релігії спирається на вивчення певних спільностей, напри­клад католиків, протестантів, іудаїстів чи таких організацій, як секти.

По-друге, релігія асоціюється з поняттями, що вважаються священними.

Вона проводить розподіл між предметами повсякденного життя і не­звичайними явищами — чудесами. Ці явища стають священними тому, що вважаються пов'язаними з чимось надприродним.

По-третє, релігія має певну сукупність вірувань — віросповідання. Ці вірування пояснюють людську натуру, що оточує природу, і надприро­дні сили, що вважаються священними.

По-четверте, релігія припускає особливу сукупність дій чи ритуалів. Ритуали — зразки поведінки стосовно священних і надприродних сил (наприклад, проходячи повз церкву, католик хреститься або вимовляє мо­литву).

Наприкінці 80-х років XX ст. у структурі релігії, як правило, виокрем­лювали три основних елементи — релігійну свідомість, релігійний культ і релігійні організації.

Релігійна свідомість являє собою перекручене, фантастичне відобра­ження людьми панівних над ними природних і суспільних сил; при цьому "земні сили набирають форму неземних". Основною ознакою релігійної свідомості є віра в реальність надприродного.

Релігійний культ — це система символічних дій, за допомогою яких віруючі прагнуть впливати на надприродне.

Для об'єднання віруючих існують релігійні організації (церква, секта і т. ін.) і особлива група людей — духівництво, функціями якого є керівни­цтво релігійними культовими дійствами. Деякі автори поряд з релігій­ною свідомістю і релігійною організацією розглядають як третій елемент релігійну діяльність.

У результаті пошуку у вітчизняній соціології релігії викристалізува­лися такі структурні елементи: 1) релігійна свідомість; 2) релігійна дія­льність; 3) релігійні відносини; 4) релігійні інститути і організації.

Функції релігії полягають у виконанні релігією тих чи інших соціальних функцій, зумовлених потре­бами суспільства, соціальних груп та індивідів.

Світоглядна функція. Релігія містить у собі певне світорозуміння (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини і т. ін.), світо­відчуття (емоційне відображення зовнішнього світу і самовідчуття людини), оцінку світу, світосприймання. Релігійний світогляд реалізу­ється у поведінці і взаємовідносинах віруючих, у структурі релігійних організацій.

Створення картини світу — одна з головних складових світоглядної функції, що, однак, не вичерпує цю функцію повністю. Але не менш важ­ливо, щоб завдяки цій картині людина зуміла знайти сенс свого життя. Саме тому світоглядну функцію релігії ще називають сенсопокладаючою чи функцією значення.

Компенсаторна функція. Релігія виконує соціальну функцію ком­пенсатора, що реалізується в релігійному заповненні дійсності, а також у релігійній розраді. У релігії відбувається уявне зняття протиріч: реаль­не гноблення переборюється "волею в дусі", соціальна нерівність пере­творюється в рівність у гріховності, у стражданні; роз'єднаність замі­нюється братерством "у Христі", у громаді; фактичне безсилля людини компенсується всесиллям Бога, смертний виявляється безсмертним; узагалі світ зла і несправедливості замінюється "Царством Божим" ("Царством небесним").

Комунікативна функція. "Богоспілкування" вважається вищим видом спілкування, а спілкування з "ближніми" — другорядним. Спілкування відбувається насамперед у культовій діяльності. Богослужіння у храмі, молитовному будинку, участь у таїнствах, суспільна молитва розгляда­ються як головний засіб спілкування і єднання віруючих з Богом і один з одним. Позакультова діяльність і взаємовідносини також забезпечують спілкування віруючих.

Регулятивна функція. Релігійні ідеї, цінності, установки, стереоти­пи, культова діяльність і релігійні організації є регуляторами поведінки людей. Як нормативна система і як основа суспільно санкціонованих способів поведінки релігія переважно упорядковує думки, устремління і дії людей.

Легітимізуюча функція. Релігія як один з важливих соціальних інсти­тутів суспільства бере на себе і частину такої важливої соціальної функ­ції суспільства, як узаконювання певних норм і правил поведінки, що під­тримували б стабільний порядок у суспільстві, обґрунтовували й узако­нювали б ціннісно-правову складову цього порядку.

Ідеологічна функція. Релігія в суспільстві, як відомо, може відбивати точку зору певних груп, прошарків, класів, при певних обставинах може претендувати на роль єдиновірної і протиставлятися іншим віруванням і релігіям, а тим самим протистояти системі релігійних поглядів інших прошарків і класів. У цьому разі релігія починає відстоювати класові чи групові інтереси, виконуючи тим самим ідеологічну функцію. Зі збере­женням і забезпеченням стабільності суспільства безпосередньо пов'яза­на ще одна функція релігії — інтегративна.

Інтегративна функція. Релігія може бути фактором інтеграції суспіль­ства, групи. Підсумовуючи поведінку і діяльність індивідів, поєднуючи їх думки, почуття, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп та інститутів, релігія сприяє стабільності цього суспільства.

Однією з пріоритетних проблем сучасної релігії є проблема її класифі­кації. Початок класифікації релігії в соціології варто пов'язувати з працями М. Вебера, де релігії вирізняються залежно від їх підходу до питання по­рятунку душі. М. Вебер проаналізував різні погляди на порятунок душі, звернувши особливу увагу на специфіку розуміння таких питань: Чи вима­гає порятунок душі пасивного споглядання (містицизму) або активного управління своєю волею (аскетизму)? Чи відбувається порятунок душі в цьому чи будь-якому іншому світі (у внутрішньому світі людини чи поза цим світом, у Царстві небесному)?

Еволюційний підхід до релігії як соціального інституту знайшов вті­лення у класифікації світових релігій американського вченого Р. Белла. Ця класифікація, охоплюючи всі історичні форми релігії, ви­окремлює п'ять рівнів її розвитку.

Примітивні релігії— тотемізм, ані­мізм, табу, землеробський культ, фетишизм і магія.

Архаїчні релігії— ви­никають шаманізм, ранні та пізні національні релігії (релігія Стародавньої Греції, Риму, Китаю, Індії, конфуціанство).

Історичні релігії — відбува­ється ускладнення релігійних форм, домінують християнство, буддизм, іслам.

Ранні сучасні релігії — конфесіоналізовані (чітко зорієнтовані, віддані певній конфесії) релігії.

Сучасні релігії — модернізовані релігії, неорелігії (сатанізм, неохристиянські секти — мормони, свідки Єгови; неосхідні культи — рух Харе Крішна, дзен(чань)-буддизм; науково-релігійні об'єднання — церква сайєнтології, вчення Реріхів, медитаційні об'єднання) та модифіковані варіанти традиційних релігій.

Най­вагоміші в релігійній сфері — це процеси сакралізації та секуляризації.

Сакралізація — це широке залучення до сфери релігійного впливу на функ­ціонування різних соціальних інститутів, на відносини і форми суспіль­ної та індивідуальної свідомості.

Секуляризація — це процес послаблен­ня впливу релігії як засобу мислення та життя і одночасно послаблення впливу церкви як суспільно-політичної сили.

У сформованій в Україні релігійній ситуації, що характеризується про­тистоянням різних релігійних конфесій, завданням соціології є уважне, зважене, неупереджене дослідження з наукових позицій коренів і причин виникнення міжрелігійних конфліктів, відстеження за допомогою соціо­логічного моніторингу рівня соціальної напруженості на грунті релігій­них вірувань, проведення на цій основі широкої просвітницької роботи серед населення і вироблення практичних рекомендацій для владних стру­ктур щодо досягнення миру і злагоди серед громадян країни з різними відносинами до релігії загалом та її окремих напрямів.

Запитання до самоперевірки:

1. Визначити соціологію релігії як наукову соціологічну дисципліну.

2. Охарактеризувати об’єкт і предмет соціології релігії.

3. За допомогою яких методів досліджує свій предмет соціологія релігії.

4. Дати характеристику основних періодів розвитку соціології релігії.

5. дати характеристику релігії як соціального феномена.

6. Визначити соціальне коріння виникнення релігії.

7. Дати схему структурування релігії, запропоновану Джонстоуном.

8. Дати характеристику соціальних функцій релігії.

9. Дати класифікацію еволюційного підходу до релігії Р. Белла.

1./№ заняття згідно робочої навчальної програми/ Тема:

Тема № 10 /22/

Інтеграція соціологічних методів

Мета:

Продовжити залучення студентів до самостійної, творчої роботи, допомогти студентам зрозуміти в чому полягає комплексно-системний підхід до встановлення об’єктивної істини;

План заняття:

1. Комплексно-системний підхід до встановлення об’єктивної істини.

2. Класифікація соціологічних методів збирання соціальної інформації.

3. Метод як систематизований спосіб досягнення результату.

Література:

1. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. 2. Соціологія. навчальний посібник. Укладач Шупик І.І. – К., НМЦ, 2002. 3. Піча В.М. Соціологія. навчальний посібник. – К.: “Каравела”, 2000.

4. Социология. Учебное пособие / Под обшей редакцией проф. В.П. Андрущенко и Н.И. Горлача. – Харьков, 1997.

Домашнє завдання:

1. с. 429-432 /конспект/, підготувати доповіді та реферати /індивідуально/ на теми:

1. Класифікація соціологічних методів збирання соціальної інформації.

2. Метод як систематизований спосіб досягнення результату.

3. Соціометрія – інтеграція всіх методів.

Після вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ:

- що таке інтеграція соціологічних процесів;

- в чому полягає комплексно-системний підхід до встановлення об’єктивної істини;

- типологізацію соціологічних методів;

ВМІТИ:

- пояснити якими рівнями характеризується метод як спосіб досягнення результатів;

- чітко розрізняти типи, підтипи та об’єкт дослідження;

- пояснити чому соціальні технології не обходяться без соціології;

- довести, що суто соціологічна проблематика набуває широкого соціального звучання в умовах ринкових відносин.

Викладач______________ТОПЧІЄВ М.М.