1. Соціологія релігії як наука: об'єкт, предмет і методи дослідження

Соціологія релігії— це галузь соціологічного знання, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його аспектах.

За об'єктом дослід­ження, яким є власне релігія, ця галузева соціологічна теорія входить до структури релігієзнавства разом з філософією релігії, психологією релігії, історією релігії. Маючи спільний об'єкт дослідження, кожна з цих наук вирізняється специфікою свого предмета, своїм спектром предметного поля дослідження.

Предметом соціології релігії є соціально-релігійні взаємовід­носини, що виникають між людьми з приводу їхнього місця і ролі в со­ціальній підсистемі "релігія", структури і функції цих відносин, взаємо­дії зі іншими соціальними відносинами. Подібна взаємодія відбивається у взаємозв'язках соціології релігії з іншими спеціальними соціологічними теоріями: соціологією особистості, соціологією культури, соціологією вихо­вання, соціологією освіти, соціологією організацій, соціологією громадсь­кої думки, соціологією родини.

Що стосується методів, за допомогою яких досліджує свій предмет соціологія релігії, то на сучасному етапі її розвитку все більш характер­ним стає методологічний плюралізм. Інакше кажучи, наряду з опитуванням, спостереженням, експериментом, аналізом письмових джерел, історичних документів, вона вправі і зобо­в'язана використовувати будь-які методи і прийоми, що виявляться найе­фективнішими в будь-якій пізнавальній ситуації.

До основних понять соціології релігії належать такі: релігія, соціаль­но-релігійні відносини, релігійна організація, релігійний соціальний інсти­тут, релігійність, релігійна свідомість, релігійна віра, соціальні функції релігії, сакралізація, секуляризація, атеїзм, нетрадиційні релігії.

2. Виникнення і розвиток соціології релігії

Своїм виникненням соціологія релігії багато в чому зобов'язана тим процесам у європейському суспільстві, початок яких поклала епоха Про­світництва й антифеодальних буржуазних революцій. Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. (К. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро). Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань соціальної обумовленості релігії та її ролі у житті суспільства.

Одним з перших мислителів нового часу, який обгрунтував можливість розгляду релігії з позицій наукового мислення, був І. Кант (1724—1804). Заслуга І. Канта полягає в тому, що він відокремив питання існування Бога, душі, волі — питання теоретичного розуму — від питання практич­ного розуму: що ми повинні робити? Він спробував показати, що практич­ний розум, який розкриває, у чому полягає наш обов'язок, ширше розуму теоретичного і не залежить від нього.

Перші кроки в пошуках наукового пояснення феномену релігії зробив фундатор соціології О. Конт (1798-1857). Відповідно до його вчення людський дух у своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, мета­фізичну і позитивну. Позитивізм виступає з вимогою "чистого досвіду", тобто дослідження явищ без філософії і будь-якого оцінного знання. О. Конт ще не створює соціологію релігії як наукову дисципліну, але він підготовляє грунт для її виникнення.

Ідея органічної єдності соціальної системи та її еволюційного прогре­су була центральною в соціології Г. Спенсера (1820—1903). У своїй праці "Основні начала" Г. Спенсер стверджував: базою для примирення науки і релігії повинне послужити те, що "форми буття... абсолютно непізнавані в їх сутності..." Він говорив, що сам розвиток науки зіштовхує вчених з нерозв'язаними таємницями і тим самим підводить до релігії. Таємниця, заявляв він, є "останнім кроком науки і першим кроком релігії". Наука, на його думку, пізнає тільки чуттєво сприймані явища і зупиняється на порозі сутності. "...Матерія, Рух і Сила — тільки символи невідомих реальностей".

Ці ідеї свого часу розвинув передусім Е. Дюркгейм (1858-1917). Його по праву можна вважати одним з основоположників соціології релігії. Його основна праця в цій області "Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії" побачила світ у 1912 р. На думку Е. Дюркгейма, соціологія повинна вивчати релігію як "соці­альний факт".

На становлення соціології релігії істотно вплинула матеріалістична тен­денція у філософії релігії, яскравим представником якої був німецький філо­соф Л. Фейєрбах (1804-1872). У своїх фундаментальних працях "Сутність християнства", "Походження релігії"" він намагався показати, що людина — це початок, середина і кінець усякої релігії. Л. Фейєрбах знаходить "корінь релігії" насамперед у почутті залежності від природи.

Ідеї Л. Фейєрбаха знайшли продовження та розвиток у діалектичному матеріалізмі К. Маркса (1818-1883) і Ф. Енгельса (1820-1895).

Центральну роль у вченні К. Маркса відігравала теза про компенсатор­ну функцію релігії. Релігія — це "серце безсердечного світу": страждання в цьому світі не даремні, вони будуть винагороджені в майбутньому жит­ті, праведники знайдуть "Царство Боже".

Багато в чому був не згоден з К. Марксом німецький учений М. Вебер (1864-1920). Хоча він і визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила і часто є перепоною на шляху соціального розвитку, водночас учений вважав, що вона здатна діяти як один із факторів соціальної динаміки.

Розвиток вітчизняної соціології релігії пов'язаний з виокремленням її в окрему спеціальну соціологічну теорію. Зазначимо, що цей розвиток тривалий час стримувався домінуванням у суспільних науках атеїстич­них поглядів на релігію, запереченням її з класових позицій. Водночас ще у 20-30-х роках XX ст. почали активізуватися дослідження із соціоло­гії релігії у зв'язку з розвитком конкретних досліджень релігійних і анти­релігійних установок різних соціальних груп населення.

Особливо широко конкретно-соціологічні дослідження у галузі релі­гії велися в 60-х роках XX ст. (Р. Балтанов, А. Клибанов, А. Лебедєв та ін.). В цей період були опубліковані перші праці, присвячені теоретич­ним проблемам соціології релігії (Ю. Левада, М. Ленсу, Є. Прокошина, А. Сухов, Д. Угринович, І. Яблоков та ін.). Значно розширилася пробле­матика дослідження, склалися основні напрями: розробка понять апарату соціології релігії, методів конкретних соціологічних досліджень; місце і роль релігії в різних етнічних, територіальних спільнотах, професійних і демографічних групах; процеси секуляризації в соціалістичних країнах; зміни в релігійній свідомості, культі і релігійних організаціях; соціологічні проблеми атеїстичного виховання та ін.