1. Сутність і зміст соціологічних законів

Під законом у соціології зазвичай розуміється внутрішній істотний зв'я­зок (чи відношення) явищ і процесів, що обумовлює їхній необхідний роз­виток і якому притаманні загальність, необхідність і повторюваність при відповідних умовах. Наприклад, на ярмарок люди ходять не випадково, їхня дія підлегла закону по­питу та пропозицій і т.ін.

Таким чином, соціологічний закон — це істотні, необхідні, стійкі і по­вторю­вані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціаль­них системах і підсистемах, так і в суспільстві в цілому. Вони виникають, виявляються і реалі­зуються тільки в результаті масової практичної діяль­ності і через діяльність лю­дей. У свою чергу, люди не можуть скасувати дії соціологічних законів, якщо маються відповідні умови для їхнього виник­нення. Вони здатні лише використо­вувати (уповільнювати чи прискорю­вати) їхні дії у своїх інтересах.

Соціологічні закони визначають відносини і зв'язки між різними індивіда­ми й спільнотами, виявляючись у їхній діяльності.

Як і всім науковим законам, соціологічним законам притаманні наступ­ні основні ознаки:

1) закон може вступати в дію тільки за наявності ви­значених, чітко оговорених умов;

2) при цих умовах закон діє завжди і скрізь без яких-небудь виключень (виклю­чення, що підтверджує закон, — нісенітниця);

3) умови, при яких діє закон, реалізуються не цілком, а част­ково і приблизно.

що він обо­в'язково виконується при оговорених умовах. В іншому випадку твер­дження не відбиває діючого закону.

Із соціологічними законами люди зіштовхуються постійно й або підко­ряються їх­ній дії, або намагаються їх уникати, пристосовують свою пове­дінку до цих законів чи протестують проти них.

Досліджувати соціологічні закони і закономірності — значить встановити істо­тні, необхідні і стійкі зв'язки між різними елементами соціальної системи (сфери), що, у свою чергу, припускає ви­явлення соціальної генези (походження чи виникнення) того чи іншого явища чи процесу (соціальну обумовленість і залежність між явищами чи процесами), їхні ролі і місця в розвитку і функціо­нуванні соціальної сфери (системи), суспільного життя в цілому.

Соціологічні закони не створюються свідомо членами суспільства чи групами як, наприклад, культурні норми чи правові закони. Люди діють відповідно до соціологіч­них законів несвідомо і навчаються такій "уза­коненій" поведінці в процесі спілку­вання з іншими людьми і соціальни­ми інститутами, виходячи при цьому зі своїх по­треб.

2. Класифікація соціологічних законів

Слід зазначити, що в суспільстві діють соціологічні закони різних ви­дів і структур­них рівнів. Це — закони загальні, специфічні (особливі) і часткові, основні і неосно­вні, закони, що виражають причинні і функціо­нальні залежності, закони розвитку, за­кони функціонування та інші.

За ступенем спільності і тривалості дії в соціології виділяють наступ­ні закони:

1) Загальні (чи загальсоціологічні) закони, що виявляються протягом всієї історії розвитку людства, діють у всіх суспільних системах і харак­теризують функціону­вання всього суспільства. Наприклад, закон соціа­лізації, закон суспільного поділу праці, закон соціальної гармонії, закон соціальної мобільності, закон вартості, закон товарно-грошових відно­син, закон залежності будь-якого соціального явища від спів­відношення базису і надбудови чи закон детермінації соціального явища станом мате­ріальних продуктивних сил суспільства й ін.

2) Специфічні (чи особливі) закони, дія яких обмежена однією чи де­кількома су­спільними системами. Наприклад, закони, що зв'язані з пере­ходом від одного типу су­спільства до іншого, закони первинного накопи­чення капіталу, закони класової боро­тьби і т.ін.

3) Часткові (чи частковосоціологічні) закони, що діють протягом часу існування якої-небудь суспільної системи і характеризують функціону­вання окремих елементів соціальної сфери (соціальних спільнот, класів, груп і т.ін.) у їхньому взаємозв'язку із суспільством. Наприклад, закони організації і життєдіяльності колективу, родини, тієї чи іншої соціальної групи і т.ін.

Крім того, за способом прояву в соціології розрізняють також динамі­чні і статис­тичні закони.

Динамічні закони визначають напрямок, фактори і форми соціальних змін, фіксують твердий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Динамі­чні закони поділяються на причинні і функціо­нальні. Причинні динамічні закони фік­сують строго визначені зв'язки розвитку соціальних явищ. Наприклад, роль способу виробництва при пе­реході від одного типу суспільних відносин до іншого. Що стосу­ється функ­ціональних динамічних законів, то вони відбивають зафіксовані емпірично і строго повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.

Статистичні закони, на відміну від динамічних, не строго детермі­нують соціальні явища, а відбивають основні напрямки змін, їх тенденції при збере­женні стабільності даного соціального цілого. Інакше кажучи, ці закони обу­мовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з визна­ченим ступенем імовірності. Сутнісною характеристи­кою статистичних законів є те, що вони виражають властивості системи, цілого на основі вірогіднісного зв'язку елементів даної системи.

Крім того, у соціологічній науці прийнято також виділяти два ряди соціоло­гічних законів, що органічно зв'язані між собою. Це закони розвит­ку (процесу) і закони функціонування (організації, будівлі, структури).

Закони розвитку характеризують переходи від одного етапу, стану со­ціаль­ного об'єкта, явища чи процесу до іншого етапу, стану, тобто їхні якісні зміни, перетворення і т.ін. Наприклад, закон прискорення історичного розвитку го­ворить, що на кожну наступну стадію іде менше часу, чим на попередню. Так, капіталістична система коротша за тривалістю, ніж феодальна, а та, у свою чергу, коротша тривалості рабовласницького устрою. Доіндустріальне суспіль­ство триваліше індустріального. Кожна наступна суспільна система коротша попередньої в 3-4 рази. Найтрива­лішим був первісний лад, що проіснував декі­лька сотень тисяч років.

Інший закон розвитку історії проголошує, що народи і нації розвива­ються з неоднаковою швидкістю. От чому в Америці чи Україні з індуст­ріально розви­нутими регіонами сусідять райони, де проживають народи, що зберегли доін­дустріальний (традиційний) уклад життя. Коли вони входять у сучасний потік життя, послідовно не пройшовши всі попередні етапи, у їхньому розвитку мо­жуть з'явитися не тільки позитивні, але і негативні моменти. Так, відкриття Америки Колумбом і наступна колоні­зація материка високорозвиненими європейськими країнами призвела до загибелі не менш розвинутої цивілізації майя, поширенню захворювань і деградації абори­генного населення.

У свою чергу, закони функціонування виражають зв'язки і взаємодії елемен­тів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму, спосіб їх вза­ємного існування у визначеній якості, соціальному просторі і часі. Украй важ­ливо розрізняти форми прояву законів соціального роз­витку і функціонування. Закони розвитку виявляються як причинні умови зміни процесів, ситуацій. Фо­рма прояву законів функціонування — це на­слідок функціонування явища, що служить збереженню соціальної систе­ми, у якій дане соціальне явище діє. На­приклад, підготовка фахівців вищої кваліфікації є наслідком функціонування си­стеми освіти. Удосконалювати цей наслідок (тобто систему освіти) — значить не тільки зберігати, але і зміцнювати ту соціальну систему, для якої готуються кадри фахівців.

Важливо підкреслити, що і закони функціонування (організації), і за­кони роз­витку (процесу) розкривають дії тих самих соціальних сил — сил даного су­б'єкта соціального процесу. Однак результати їх взаємодії різні — перші закони характеризують необхідність і визначеність саме даної організації сил даного суб'єкта, другі — визначеність і необхідність тієї чи іншої тенденції зміни, роз­витку.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що система соціоло­гічних законів є як би "кістяком", до якого приростає всі "тіло" суспільного ор­ганізму. А їх природа вказує на соціальний зміст, динаміч­ні і статистичні особ­ливості, форму і сферу реалізації цієї системи.

У цьому зв'язку механізм дії соціологічних законів являє собою сукуп­ність ланок (явищ, процесів, відносин), через які реалізується об'єктив­ний зв'язок, що виражається ними. Серед цих ланок особливе місце за­ймає діяльність лю­дей, соціальних інститутів і організацій, у залежності від яких можуть змінюва­тися як механізм дії, так і форма прояву соціоло­гічних законів, тобто стійке, по­слідовне наближення змін масового яви­ща чи процесу до визначеного стану, рі­вня розвитку через інтеграцію вели­кого числа індивідуальних соціальних дій.

Таким чином, соціологічні закони складаються як рівнодіюча сукуп­них дій усіх членів суспільства і реалізуються через зіткнення інтересів різних соціаль­них груп.

Дія соціологічних законів охоплює всю сферу соціальної дійсності (соціаль­ного виробництва), у якій ці закони виникають, реалізуються і діють. Вона зда­тна розширюватися і звужуватися. Соціологічні закони не можуть бути довільно скасовані людьми і діють незалежно від того, ба­жані вони людям чи ні, пізнали вони їх чи ні.

Пізнаючи соціологічні закони, людина може свідомо використовувати їх у своїй пере­творювальній діяльності, а також видозмінювати форму й умови їх дії.

Більш того, соціологічні закони мають велике значення в дослідженні суспі­льних явищ, в управлінні соціальними процесами. Саме їх наяв­ність і дія за­безпечують можливість застосування наукового підходу в соціології. Неперед­бачуваність, безладність і хаотичність поведінки лю­дей у суспільстві не можуть бути досліджені за допомогою наукових ме­тодів; навпроти, передбачуваність, повторюваність, заданість багатьох сторін людської поведінки дозволяють уче­ним, що займається дослід­женням людського суспільства, відкривати соціальні закони, визначати умови їх дії і передбачати поведінку і дії людей у соціальних групах і у суспільстві в цілому.