3. Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми

За етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних кра­їн. На її території проживають представники понад 130 національностей, всього близько 49 млн. осіб. Серед них 72,6% (37,4 млн.) становлять етніч­ні українці, 22,1% (11,4 млн.) — росіяни; з-поміж 5,3% представників ін­ших національностей (за переписом 1989 р.) — євреї (486 тис), білоруси (440 тис), молдавани (325 тис), болгари (234 тис), поляки (210 тис), угор­ці (136 тис), румуни (135 тис) греки (99 тис), татари (88 тис), вірмени (54 тис), цигани (48 тис), кримські татари (47 тис), німці (44 тис), азер­байджанці (37 тис), гагаузи (32 тис). Близько 7 млн. українців проживає у країнах СНД, а понад 4 млн. — у традиційному зарубіжжі [30, с. 128—129].

Характерно, що корінне населення нашої країни диференційоване за ступенем етнічного розвитку. Так, більшість його самоідентифікується як українці, частина — як росіяни, а дехто усвідомлює себе русинами. Така неоднорідність підсилюється регіональною етнографічною специ­фікою (поліщуки, слобожанці, волиняни, галичани, буковинці, подоляни, гуцули, лемки, бойки та ін.). Звичайно, така диференціація вимагає фор­мування виваженої державної національної політики, врахування та уз­годження соціально-етнічних інтересів різних спільнот. Досягненню та­кої мети сприяє законодавча база, що створюється в незалежній Україні, основи якої закладено в Конституції України, Декларації про державний суверенітет та Декларації прав національностей України. Приділяючи го­ловну увагу національно-культурному відродженню українського наро­ду, держава гарантує всім етнічним спільнотам і окремим громадянам рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Для вирішення проблем національного відродження Укра­їни слід спиратися на соціологічний аналіз соціально-етнічних тенден­цій, що впливають на процес державотворення та консолідації українсь­кої нації. Серед них визначаються наступні тенденції:

1. Скорочення питомої ваги українців у складі населення (якщо у середині 20-х років XX ст. українці становили 80,6% населення, то наприкінці 80-х — на початку 90-х років — лише 72,7%.

2. Зростання кількості росіян, що проживали і проживають в Україні, з 3 млн. у 20-х роках до 11 млн. наприкінці 80-х років.

3. Звуження сфери вживання української мови (якщо 1959 р. 93,5% вважали рідною українську мову, то через 40 років їх стало 87,7%, і від­повідно 12,3% українців у 1989 році назвали рідною мовою російську; відсоток останніх за 10 років не зменшився, а зріс на 1,4%).

4. Поділ населення України на три великі лінгвістичні групи: україномовних українців (40%), російськомовних українців (33-34%) та росій­ськомовних росіян (20-21%). Навіть серед тих, хто вважає себе українця­ми, більше третини — російськомовні.

5. Наявність різного ставлення до проблем державного суверенітету: прихильників входження України до міжнаціонального утворення на зразок Співдружності Незалежних Держав на чолі з Росією є значно більше у східних, південних і частково в центральних регіонах, натомість у захід­них регіонах переважає прагнення до існування України як самостійної і незалежної держави.

6. Наявність різних політичних симпатій населення у цих регіонах: коли на Сході традиційно підтримують політичні партії лівої орієнтації, то на Заході — радикальних і поміркованих націоналістів і демократів.

Як бачимо, складність соціального управління процесом консолідації української нації полягає у переплетінні етнічних проблем із соціальними, політичними, регіонально-демографічними, що й надає їм особливої гостро­ти у період радикальних перетворень у суспільстві. Отже, важливого пріори­тету в державній політиці України набуває лінія на створення умов для фор­мування в країні єдиної політичної нації, тобто такої соціально-етнічної спільноти, всі представники якої усвідомлювали б себе українцями незалеж­но від своєї етнічної, лінгвістичної, регіональної чи політичної належності.

Орієнтиром у досягненні цієї мети мають бути принципи гармонізації міжнаціональних відносин: право націй на самовизначення; реальна рів­ність прав та обов'язків соціально-етнічних суб'єктів міжнаціональних відносин; визрівання та еволюційний розвиток етнічних процесів; демо­кратична і гнучка національна політика держави та інші.

Запитання до самоперевірки:

1. Визначити соціологію етносу як соціологічну теорію.

2. Розкрити предмет та об’єкт етносоціології.

3. Назвати зміни ситуацій, які загострюють етнічні почуття людей.

4. Дати характеристику поняттям: „етніцизм”, „етнік” та „етноклас”.

5. Дати порівняльну характеристику поняттям „нація” і „етнос”.

6. До яких країн відноситься Україна за етнічним складом населення.

7. Дати аналіз соціально-етнічних тенденцій, що впливають на процес державотворення та консолідації української нації.

8. У чому полягає складність соціального управління процесом консолідації української нації.

9. Що має стати орієнтиром у досягненні цієї мети.

1./№ заняття згідно робочої навчальної програми/ Тема:

Тема № 7 /17/

Соціологія культури

Мета:

Ознайомити студентів зі змістом і сутністю соціології культури як галузевої соціологічної теорії, навчити пояснювати зміст культури як соціального явища

План заняття:

1. Соціологія культури як наука: предмет, об’єкт та основні напрями досліджень.

2. Поняття і функції культури як соціального явища.

3. Характерні риси елементів, форм та видів культури.

4. Сутність і зміст культурної динаміки.

Література:

1. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004.

2. Соціологія. навчальний посібник. Укладач Шупик І.І. – К., НМЦ, 2002

3. В.М. Піча. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: “Каравела”, 2000.

4. Соціологія. Конспект лекцій. За загальною редакцією А.Д. Забари. – К., 1996.

5. Социология. Учебное пособие / Под обшей редакцией проф. В.П. Андрущенко и Н.И. Горлача. – Харьков, 1997.

Домашнє завдання:

1. с. 347-372 /конспект/, підготувати доповіді та реферати /індивідуально/ на теми:

1. Соціологія культури – специфічна галузь соціологічного знання.

2. Предмет та об’єкт соціології культури.

3. Сутність культури на сучасному етапі.

4. Сутність і зміст культурної динаміки.

Після вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ:

- сутність соціології культури, а та­кож розкривати;

- об'єкт і предмет цієї галузевої соціологічної теорії;

- зміст культури як соціального явища;

- основні функції соціології культури.

ВМІТИ:

- характеризувати основні елементи культу­ри як соціальної системи;

- виявляти основні форми, види та типи куль­тури в сучасному суспільстві;

- пояснювати динаміку культури та визначати сутність основних положень концепції соціокультурної динаміки.

Викладач______________ТОПЧІЄВ М.М.

Конспект /тези/

лекції з теми, що виноситься

на самостійне вивчення

САМОСТІЙНА РОБОТА № 7 (17)

Тема: СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ