2. Методологічні аспекти вивчення етнічних спільнот

Соціологія етносу як наука, що виникла зовсім недавно, ще не має своєї завершеної, тобто ґрунтовної методології. Це стосується також ви­значення сутності таких базових понять, як "етнос" та "нація ", що ви­магає розглянути їх сутність та взаємозв'язок більш детально.

Аналіз свідчить, що методологічні підходи, в основі яких лежить по­шук змісту дефініції "нація " через структуру свідомості, умовно можна поділити на психологічні, культурно-символічні, духовно-соціальні та іде­ально-статичні аспекти. їх загальною вадою є "екстремальність" оці­нок, заперечення або ігнорування об'єктивних ознак нації, абсолютиза­ція ідеальної сфери етнічного тощо.

Проте, як свідчать сучасні тенденції розвитку соціально-філософських уявлень про націю, останнім часом ро­бляться наполегливі спроби подолати крайні погляди на націю, які ґрун­туються або на її об'єктивних ознаках, або на пошуках національної іден­тичності в структурі свідомості. Синтезувати ці значною мірою полярні позиції пропонують зарубіжні дослідники Дж. Ротшильд, К. Вільямс, А. Гіданс та інші, які спираються, як зазначає І. Берлін, на творчу спад­щину Н. Макіавеллі, Д. Віко, О. Конта, котрі вважали, що консолідуючи­ми елементами суспільства виступають спільність предків, мови, звича­їв, а також традицій, пам'яті та ін.

Р. Гайнутдінов, зокрема, під поняттям "нація " (етнос) розуміє істо­ричну спільність, що виникає і розвивається на певній території в про­цесі соціально-культурної адаптації та характеризується інформаційними генетичними зв'язками і відзначається загальними, відносно стабіль­ними особливостями мови, культури, психіки, а також свідомістю своєї єдності і відмінностей від інших.

Таким чином, як свідчить аналіз, існують два найпоширеніших загальнометодологічних підходи щодо понять "нація" та "етнос".

Перший з них ґрунтується на виокремленні об'єктивних ознак нації (етносу), дру­гий являє собою спробу знайти підстави національної (етнічної) іденти­фікації у структурі свідомості та самосвідомості. Але загальною світо­вою тенденцією у визначенні понять "нація" і "етнос" є інтеграція (син­тез) зазначених підходів.

Чим же відрізняються поняття "нація " та "етнос"? У руслі марксист­ської теорії етносу лежить типологізація етнічних спільнот (плем'я, на­родність, нація) відповідно до поділу складної історичної реальності на соціально-економічні формації. При цьому нація "з'являється" на етапі виникнення капіталізму і являє собою вищу форму розвитку етносу. Та­ким чином, етнос постає як певна соціокультурна система, що складаєть­ся, за визначенням академіка Ю. Бромлея, з "етносоціального організ­му", якщо розглядати етнос у широкому розумінні слова, або "етнікосу" — у вузькому. В той же час абсолютизація самодостатності етносу — інший погляд, що поділяє соціально-економічний та історико-культурний аспекти в процесі розвитку людства. Поняття "етнос" напов­нюється у західних, зокрема американських дослідників, тим змістом, який відповідає етнокультурним реаліям сучасного індустріального сус­пільства. В їхньому розумінні етнічність виступає як те спільне в гру­пах, що характеризується не стільки мовою, кольором шкіри або релігі­єю, скільки спільністю історії та згуртованістю навколо загальних сим­волів. Нерідко це групи меншин у контексті більш широких соціальних спільнот.

Отже, етнос може бути визначений як усталена сукупність людей, що історично склалася на певній території, має спільні риси (в тому числі й расові), стійкі особливості культури (включаючи мову) і психологічного складу, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших соці­альних спільнот (самоусвідомлення).

Перші соціально-етнічні спільноти виникають у формі племені, в ос­нові єдності якого лежать родові стосунки, окремість території, мови, культури. Об'єднання в складі племені відбувалось на основі близької мови, культури, спільної території і давало право індивідам на спільну власність, на частку в спільному продукті праці та на участь у громадському житті.

Поступово на зміну родинним відносинам як основи етнічної спі­льноти приходять соціально-етнічні. Витіснення родових відносин това­рними призвело до розпаду племен та їх об'єднання в народність. На­родність — це форма мовної, територіальної, економічної та культур­ної спільноти людей, що утворюється в результаті виникнення приват­ної власності і має у своїй структурі соціально нерівні групи (заможних і незаможних).

Нація приходить на зміну народності і історично вини­кає на основі спільності умов життя (в тому числі й економічних), те­риторії, мови, певних рис психології (свідомість, інтереси, національ­ний менталітет та інше) і національного складу характеру, що вияв­ляється в особливостях, своєрідності культури та побуту. При цьому національна єдність не означає відсутності соціальної різниці між групами в межах нації.

Народ — це соціально-етнічна спільність, яка включає в себе на різних етапах розвитку суспільства ті спільноти, про­шарки та соціальні класи кожного етносоціального утворення, які, вихо­дячи із свого об'єктивного становища, здатні брати спільну участь у про­гресивних перетвореннях та розвитку країни в контексті конкретних іс­торичних умов.

Як бачимо, поняття "етнос " є базовим для етносоціології. Воно об'єд­нує в собі поняття, які відображають практично всі форми етнічно-соціаль­них спільнот, дають можливість досліджувати широкий спектр процесів їх виникнення та розвитку, а також вивчати їх як суб'єкти етнічно-соціаль­них відносин. Етноси проходять складний і суперечливий процес етно­генезу — виникнення, становлення, піднесення, занепаду народів. Цей процес справляє великий вплив на їхнє соціальне життя та розвиток. Бі­льшість з існуючих нині народів склалися в результаті тривалої еволюції, змішування, міграції та взаємодії, зберігаючи при цьому свою соціальну структуру, спосіб економічного життя, традиції, культуру, мораль тощо. У багатьох народів існує значна внутрішня диференціація, в тому числі і за етнічною ознакою. Водночас існують і такі мегаетнічні спільноти, як, наприклад, слов'яни.