2. Масова комунікація як соціальна система

Розгляд масової комунікації як соціальної системи відповідає структур­но-функціональній традиції соціологічного аналізу, в рамках якого цей со­ціальний феномен досліджувався відомими американськими соціологами Р. Мертоном, П. Лазерфельдом і Г. Лассвеллом. В організації соціального життя суспільства, яке розуміється як система взаємозалежних систем та підсистем, система масової комунікації сприяє підтриманню більш-менш адекватної картини життя суспільства, соціального оточення людей. У ме­ханізмі "соціального зчеплення" взаємодіють дві основні складові: 1) по­треби суспільства різного рівня — спільноти, групи, індивіда та 2) "відгук" на відповідні вимоги, реалізація потреб прямо чи опосередковано засо­бами масової комунікації.

Отже, структурно-функціональне бачення масової комунікації трактує її як підсистему, що самоуправляється та самокоригується, діючи в конкрет­них політичних та інституціональних умовах. Масова комунікація при цьому досліджується насамперед як один із засобів підтримки функціонування суспільства загалом, ніж як джерело, що сприяє соціальним змінам.

Соціальна система масової комунікації, складається з найважливіших елементів — рольових підсистем: 1) аудиторії, диферен­ційованої за смаками, освітою, віком та ін.; 2) соціальних організацій, що створюють і розповсюджують зміст масової комунікації та досліджують аудиторію, а також рекламних агентств; 3) спонсорів і рекламодавців.

Крім цього, виділяється підсистема соціального контролю, до якої вхо­дять: сукупність законодавчих органів різного рівня; агентства з контролю за виконанням нормативних актів; самодіяльні асоціації, що сприяють контролю.

Щодо змісту масової комунікації для підтримки функціонування сис­теми необхідно, щоб зміст комунікації відповідав таким умовам:

1. Матеріали масової комунікації повинні викликати зацікавленість ауди­торії та сприяти переконанню в необхідності купівлі різнобічних товарів.

2. Матеріали мають подаватись у межах традицій, моральних норм і стандартів, що склалися, щоб позбавити виробників від небажаних санк­цій щодо матеріалів з боку регулюючого компоненту системи.

Практика засвідчує, що орієнтація на найбільшу аудиторію частіше означає орієнтацію на масові, невимогливі смаки споживачів: спрощений гумор, мелодра­м, демонстрація насильства та жорстокості. Сучасна система масової комунікації може бути представле­на як взаємодія таких основних елементів.

1. Соціальні інститути масової комунікації (видавці), до яких належать преса, радіо, телебачення та нові сучасні канали масової комунікації, їм притаманні всі специфічні ознаки соціального інституту: сталість організаційних форм, орієнтованість на розв'язання таких важливих соціальних проблем, як створення адекватної картини життя суспіль­ства, соціального оточення людей.

2. Соціальні організації масової комунікації (комутатор), які охоплюють редакції та видавництва центрального, регіонального та місцевого рівнів. Вони об'єднують на організаційно-управлінських засадах групи людей, які пов'язані з виробництвом та розповсюдженням змісту масової комунікації, координуючи та спрямовуючи їхні дії за допомогою певних засобів управління людьми, регулюючи у такий спосіб і сам процес масо­вої комунікації.

3. Соціальні спільноти та групи масової комунікації, які об'єднують споживачів послуг масової комунікації (аудиторію), власників засобів масової комунікації (спонсорів, інвесторів), менеджерів, редакторів, корес­пондентів, технічних працівників засобів масової комунікації.

Через взаємодію між структурними елементами система масової ко­мунікації реалізує свої основні функції, які можна згрупувати за такими рівнями: 1) рівень соціуму та 2) рівень індивіда.

На рівні соціуму здійснюються наступні функції масової комунікації:

1. Інформаційна — інформація про події та умови життя в суспільстві і світі; інформаційне забезпечення інноваційних процесів.

2. Соціального зв'язку -— коментування та інтерпретація того, що відбу­вається; підтримка існуючих норм і владних відносин; соціалізація; координа­ція різноспрямованої соціальної активності; формування громадської думки.

3. Забезпечення спадкоємності — подання зразків домінуючої культури; забезпечення "пізнавання" субкультур, нових культурних напрямів; підтримки спільності соціальних цінностей.

4. Рекреативна — повернення можливостей для відпочинку та розваг; зниження соціальної напруженості.

4. Мобілізації— організація компаній у зв'язку з актуальними цілями в політиці, економіці, соціальній сфері.

На індивідуальному рівні здійснюються такі функції масової комунікації:

1. Інформаційна — споживання інформації про події та умови життя безпосереднього оточення, суспільства, світу загалом; задоволення спі­льних інтересів і цікавості; навчання та самоосвіта; пошук порад, необ­хідної інформації для прийняття рішень.

2. Особистісної ідентифікації — підкріплення індивідуальних цінно­стей; отримання відомостей про моделі поведінки; ідентифікація з цінностями інших; досягнення розуміння самого себе.

3. Інтеграції та соціального спілкування — розуміння становища іншого, співпереживання; формування основи для діалогу, соціального спілкування; допомога в реалізації соціальних ролей; можливість спілкування із сім'єю, друзями, оточуючими.

4. Розваги — емоційна розрядка; заповнення вільного часу; ескапізм, втеча від проблем; отримання естетичної насолоди; сексуальне збудження.

Зазначимо, що випадки невідповідності між функціями суспільного та індивідуального рівнів можуть викликати так звану дисфункцію масо­вої комунікації, що виявляється у викривленні форм прояву відповідних функцій: інформаційна функція перетворюється в дезінформацію, функ­ція розваг — у функцію "контролю свідомості" і тому подібне.

Запитання до самоперевірки:

1. Визначити сутність соціології масової комунікації.

2. Що є об’єктом соціології масової комунікації.

3. Що є предметом дослідження соціології масової комунікації.

4. Назвати і охарактеризувати основні категорії соціології масової комунікації.

5. Охарактеризувати масову комунікацію як соціальну систему.

6. Яким умовам повинен відповідати зміст комунікації для підтримки функціонування системи.

7. Назвати і охарактеризувати основні елементи системи масової комунікації.

8. Дати характеристику функцій масової комунікації на рівні соціуму.

9. Невідповідність яких рівнів може викликати дисфункцію масової комунікації і в чому вона проявляється.

1./№ заняття згідно робочої навчальної програми/ Тема:

Тема № 6 /16/

Соціологія етносу

Мета:

Дослідити предмет та об’єкт соціології етносу, навчити використовувати методику соціологічного аналізу для характеристики соціально-етнічної ситуації в країні

План заняття:

1. Соціологія етносу як наука: об’єкт, предмет і методи.

2. Методологічні аспекти вивчення етнічних спільнот.

3. Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми.

Література:

1. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. 2. Соціологія. навчальний посібник. Укладач Шупик І.І. – К., НМЦ, 2002. 3. В.М. Піча. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: “Каравела”, 2000.

Домашнє завдання:

1. с. 226-243 /конспект/, підготувати доповіді та реферати /індивідуально/ на теми:

1. Соціологія етносу як спеціальна соціологічна теорія.

2. Об’єкт та предмет соціології етносу.

3. Основні категорії та поняття соціології етносу.

4. Методологічні підходи соціології етносу..

Після вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ:

- предмет та об'єкт етносоціології;

- сутність основних категорій і по­нять соціології етносу та взаємозв'язок між ними;

- особливості соціологічних ме­тодів при дослідженні соціально-етнічних проблем;

ВМІТИ:

- визначати соціологію етносу як соціологіч­ну теорію та її місце в системі сучасних соціо­логічних знань;

- розкривати сутність категорії "етнос" та її ролі в дослідженні соціально-етнічних спільнот;

- використовувати методику соціологічного аналізу для соціально-етнічної ситуації в сус­пільстві.

Викладач______________ТОПЧІЄВ М.М.