3. Функціонування громадської думки

Функція — це категорія, яка відображає процес існування й розвитку об'єкта, його роль і місце у цьому процесі, значення для інших об'єктів соціальної реальної дійсності. Тобто від того, як функціонує об'єкт, зале­жить його доцільність взагалі, "рейтинг" такої доцільності, адже про все треба судити за кінцевими результатами, наслідками існування об'єкта.

Функціонування громадської думки означає ефективність її існування, ступінь реалізації її характеристик — комплексно-системних, включаючи і соціологічний вимір, та об'єктно-суб'єктних зв'язків, про що йшлося вище.

Через ставлення суб'єкта до об'єкта громад­ська думка регламентує ті чи інші норми, стереотипи поведінки в різних ситуаціях, впливаючи на них.

Саме цей вплив і становить суть функцій громадської думки. На думку відомого українського соціолога В. Полторака, громадська думка виконує в суспільстві такі функції: І) директивну, 2) консультативну, 3) експресивну.

Директив­на функція полягає в тому, що громадська думка сама ухвалює рішення, яке має суто імперативний характер, тобто обов'язковий до виконання. Ідеться про вибори, референдуми, збори колективів, на яких ухвалюються обов'язкові для всіх членів відповідних колективів рішення.

Консульта­тивна функція громадської думки дістає вияв у консультаціях, порадах, рекомендаціях щодо вирішення певних проблем, які ставить життя. Ус­піх у розв'язанні таких проблем багато в чому залежить від урахування громадської думки.

Експресивна функція громадської думки, найширша за своїм застосуванням, зводиться до тієї позиції, яку займають суспільство, його структурні підрозділи, зокрема особа стосовно тієї чи іншої події, фа­кту, явища тощо.

Зазначені функції громадської думки свідчать про її істотний вплив на поведінку людей, їх спільноти, інститути, колективи, суспільство в ціло­му. Не випадково в усьому світі постійно зростає увага до вивчення і ви­користання громадської думки. Адже її функціонування багатоаспектне.

Сутність функціонування громадської думки — у наданні глас­ності безлічі індивідуальних думок: а) безпосередньо (через форми прямої демократії); б) опосередковано (через форми представницької демократії).Отже, ефективність функціонування громадської думки залежить від єдності факторів — об'єктивних (середовище—потреби) і суб'єктивних (усвідомлення і діяльне задоволення потреб). При цьому розрізняють три види вираження громадської думки: 1) стихійне; 2) з ініціативи суспіль­них структур; 3) через соціологічні дослідження.

Функціонування громадської думки відбувається, як правило, на двох рівнях: 1) на рівні слова (вербальної поведінки), коли маси зовнішньо сприй­мають інформацію, оцінки, але самі не залучаються до конкретних дій; 2) на рівні справи (реальної поведінки), коли суб'єкт діє відповідно до оцінки, яка є одним з аспектів усвідомлення об'єктивних потреб (ціннісні орієнтації у взаємозв'язку з інтересами, мотивами, цільовими установками).

Аналіз показує, що існує два шляхи ціле­спрямованого впливу на функціонування громадської думки: 1) маніпулю­вання нею; 2) наукове її формування.

Маніпулювання — це нав'язування людям такого ставлення до актуальних проблем дійсності, яке відповідає інтересам суб'єкта зазначеного нав'язування.

Наукове формування громадсь­кої думки полягає у забезпеченні перетворення вербальної поведінки на реальну, індивідуальних думок на групові та масові.

Поряд з цим існують також внутрішні й зовнішні механізми функціонування громадської дум­ки: внутрішні пов'язані з об'єктивними процесами такого функціонуван­ня, зовнішні — з фактами впливу суб'єкта на об'єкт. Внутрішні механіз­ми пов'язані насамперед з процесом ідентифікації інтересів особи з інте­ресами інших людей, спільнот і суспільства загалом.

Власне, з цього й починається процес зародження громадської думки, тобто із вихідного елемента суспільства — особи, індивіда. Дейл Карнегі у книзі "Як здобувати друзів і впливати на людей" (К., 1990) пропонує дев'ять спо­собів примусити людину, не образивши її, змінити свою позицію (думку): 1) починайте з похвали та щирого визнання чеснот людини; 2) вказуючи на її помилку, робіть це в непрямій формі; 3) перш ніж когось критикувати, ви­знайте свої власні помилки; 4) не віддавайте наказів; 5) надавайте людині можливість зберігати своє обличчя; 6) хваліть людину за кожен, навіть най­менший успіх, при цьому будьте щирі й не скупіться на похвалу; 7) створіть людині добру репутацію, і вона намагатиметься відповідати їй; 8) застосо­вуйте заохочення, дайте людині зрозуміти, що її вади легко виправити, а справа, якою ви хочете її захопити, досить приємна і не становить особливих труд­нощів; 9) спонукайте людей із задоволенням робити те, що вам потрібно.

Наведені правила впливу на думку індивіда сприяють єдності особис­тості з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому. Суспільство при цьому має створити належні умови для підвищення ролі громадської думки у практиці соціального управління. Соціологічні дослідження свід­чать, що такими умовами, які сприятимуть зростанню значення громадсь­кої думки в Україні, слід вважати:

• регулярне виявлення громадської думки державними органами, громадськими організаціями, науковими центрами;

• вільне виявлення всіма громадянами в найрізноманітніших формах (референдуми, вибори органів влади, збори, маніфестації, звернення в органи державної влади та масової інформації, відповіді на вибіркові опитування, обстеження, зондаж та ін.) своїх думок, оцінок та позицій з різних питань громадського життя, ставлення до подій і фактів соціальної дійсності;

• постійне використання громадської думки органами державного управління і громадськими організаціями на базі юридичних (норматив­них) актів і системи законодавчих гарантій, які забезпечують її включен­ня в систему соціального управління;

• формування політичної і правової інформованості громадян, підвищення їхньої культури в цьому відношенні;

• систематичне і широке інформування населення про результати ви­вчення громадської думки, зауваження і вимоги, адресовані відповідним органам державного і громадського управління та посадовим особам;

• матеріальна і моральна підтримка державними органами влади і управління інститутів та інших установ з вивчення громадської думки.

Соціологія громадської думки включає такі напрями дослідження: 1) розкриття соціальної сутності громадської думки у соціо­логічному вимірі; 2) аналіз діалектики взаємодії об'єкта і суб'єкта гро­мадської думки; 3) відображення механізму її соціального функціонуван­ня та подальшого розвитку.

Запитання до самоперевірки:

1. Визначити сутність соціології громадської думки як галузі соціологічних знань.

2. Що являється предметом соціології громадської думки.

3. Проаналізуйте методологічні аспекти соціології громадської думки.

4. Що є об’єктом та суб’єктом соціології громадської думки.

5. Проаналізувати співвідношення понять „народ” та „юрба”.

6. Що означає функціонування громадської думки.

7. Назвати і охарактеризувати функції громадської думки.

8. Назвати шляхи цілеспрямованого впливу на функціонування громадської думки.

9. Назвати способи впливу на свідомість людини, які, на думку Д. Карнегі, можуть спонукати змінити позицію (думку).

1./№ заняття згідно робочої навчальної програми/ Тема:

Тема № 5 /13/

Соціологія масової комунікації

Мета:

Визначити зміст і сутність соціології масової комунікації як важливий елемент соціального життя

План заняття:

1. Соціологія масової комунікації як наука: об’єкт, предмет і місце в системі соціологічних знань.

2. Масова комунікація як соціальна система.

Література:

1. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004.

2. Соціологія. навчальний посібник. Укладач Шупик І.І. – К., НМЦ, 2002.

3. В.М. Піча. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: “Каравела”, 2000.

Домашнє завдання:

1. с. 258-271 /конспект/, підготувати доповіді та реферати /індивідуально/ на теми:

1. Соціологія масової комунікації як складне соціальне явище.

2. Об’єкт і предмет соціології масової комунікації.

3. Роль і місце соціології масової комунікації в суспільстві.

4. Основні категорії і поняття соціології масової комунікації.

5. Методи дослідження масової комунікації.

6. Виникнення та розвиток соціології масової комунікації.

7. Масова комунікація як соціальна система.

Після вивчення теми студент повинен:

ЗНАТИ:

- зміст і сутність соціології масової комуні­кації;

- об'єкт і предмет дослідження цієї спеціальної соціологічної теорії;

- функції, основні поняття і категорії соціології масової комунікації.

ВМІТИ:

- визначати соціологію масової комунікації як науку;

- розкривати зміст основних категорій і понять соціо­логії масової комунікації;

- характеризувати масову комунікацію як соціальну систему.

Викладач______________ТОПЧІЄВ М.М.