28. Українські землі у складі Австрійської імперії у др. Пол. Xviiі – пер. Пол. Хіх ст.

Западная Украина, которая входила в состав Австрийской империи, была очень отсталой в социально - экономическом отношении. Это был один из самых бедных районов Европы. Галичина вошла в состав Габсбургской империи во время правления императора Иосифа 2, который использовал Галичину как область для испытания своих социально - экономических и образовательных реформ. При нем были уменьшены повинности крестьян в пользу помещика, уничтожена личная зависимость крестьянина от помещика. Однако после его смерти большая часть реформ была отменена.

В 1848 - 1849 годах в Австро - Венгрии произошла революция в результате которой было отменено крепостное право, было создано парламентское представительство. Поляки попытались добиться того, чтобы все делегаты от Галичины были поляками. Против этого выступили украинские представители. Они начали требовать прав автономии для украинского населения. Начал издаваться украинский журнал Зоря Галицкая. Открылось образовательное литературное товарищество Галицко - Русская Матица.

На Западной Украине крайне не хватало земли для обработки, особенно в Карпатах. Именно поэтому многие западные украинцы начинают эмигрировать на запад - в Канаду, США, Австралию, Бразилию и другие страны. Пик этой эмиграции пришелся на конец 19 - начало 20 века. Особенно много крестьян переселилось в Канаду. А Западная Украина в основном так и оставалась сырьевым придатком Австрийской империи. Отсюда вывозили древесину, здесь начали добывать нефть, но перерабатывали все это уже на западе.

- Переход от феодализма к капитализму быстрее, чем в России.

- Не было запрета на употребление украинского языка.

29. Антифеодальна боротьба народних мас в Україні у xviiі – пер. Пол. Хіх ст.

Причини: посилення кріпосного гніту; безправне становище кріпаків; зловживання імперських чиновників. Мета: скасування кріпацтва й отримання землі. Основні форми протесту: псування знарядь праці; відмова виконувати повинності; підпали маєтків та вбивства поміщиків; втечі з маєтків; збройний опір поміщикам та місцевій адміністрації, повстання; партизанські напади на поміщицькі маєтки. Масові повстання Повстання проти режиму військових поселень у Чугуєві (Харківщина) 1819 р. Селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820рр.)> Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині. У 1843 очолюлювані Кобилицею селяни 16 сіл відмовилися Відбувати панщину и прогнали з маєтків кількох поміщиків. Австрійські війська придушили виступ і заарештували його провідників, уX числі и Лук я на Кобилицю. Але в 1848 р. він виступає вже як депутат рейхстагу, вимагаючи обмеження самодержавства та скасування кріпацтва. Після розпуску парламенту Кобилиця повернувся на Буковину, де розпочинається масовий селянський рух. Кобилиця закликає до збройного опору й непокори місцевим адміністраціям. Придушити це повстання урядовим військам вдалося лише в 1851 р. Кобилицю заарештували й засудили до заслання. Помер він у Гура-Гуморі — місті, де через декілька років народиться талановита українська письменниця Ольга Кобилянська. — Рух опришків — традиційна форма збройної боротьби: невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправлялися з адміністрацією. Рух набув особливого поширення в 1810-1825 рр., але окремі виступи тривали до 1848 р. — «Холерні бунти» в Закарпатті (1831 р.) мали за привід обмеження пересування селян (карантини) через епідемію холери, проте виступи були (1832-1833 рр.)

Виступи під проводом У. Кармелюка (1813 1835 рр.) на Поділлі.«Київська козаччина» (1855 р.) — масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану. Підсумки повстань: повстання були стихійними й неорганізованими, тому не мали успіху; засвідчили, що більшість населення України виступає проти кріпосництва і готова до збройного спротиву; змусили окремих представників українського дворянства шукати шляхів покращення умов життя селянства.Інтелігенція була нечисленною. Антифеодальна боротьба на західноукраїнських землях Виступи проти землевласника: колективні скарги селян до владних органів, судові процеси селянської громади з феодалом, втечі селян, знищення панських посівів та лук, підпали маєтків, панських підприємств, розправа над сільською старшиною. Виступи проти урядової адміністрації: відмова сплачувати державні податки, бойкотування рекрутських наборів. Селянські повстання, що придушувалися військами (особливо поширені в 30-40-х роках). Селяни захоплювали панські землі, ліси, пасовиська, виганяли чиновників і встановлювали самоврядування. Найбільше повстання відбулося на Буковині під проводом Л. Кобилиці (1843-1844 рр.).

Процес національного відродження розпочався у Закарпатті наприкінці XVIII ст.. — Західні українці майже цілком утратили національну еліту, тому лідерство у національному відродженні перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний характер українського національного руху. — Австрійська імперія використовувала український рух як противагу польському та угорському рухам. — Значний вплив культури Наддніпрянщини. — Основні етапи національного відродження: фольклорно етнографічний — до 30-40-х років XIX ст.; до кінця 40-х років — культурна стадія; починаючи від революції 1848 р. — перехід до політичного етапу.